Діяння святих Апостолів

ГЛАВА 1

 

1           Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Іісус творив і чому вчив від початку

2           до того дня, коли Він вознісся, давши Святим Духом повеління Апостолам, яких Він вибрав,

3           перед якими після страждань Своїх і являв Себе живим з багатьма вірними доказами, впродовж сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже.

4           І, зібравши їх, Він звелів їм: не відлучайтесь з Ієрусалима, а ждіть обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене,

5           бо Іоанн хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим.

6           Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлю?

7           Він же сказав їм: не ваше діло знати часи і строки, які Отець поклав у Своїй владі,

8           але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Ієрусалимі та по всій Іудеї і Самарії та аж до краю землі.

9           Сказавши це, Він піднявся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з виду їхнього.

10         І коли вони дивились на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білій одежі

11         і сказали: мужі галілейські, що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо.

12         Тоді вони повернулися до Ієрусалима з гори, що зветься Єлеон і знаходиться поблизу Ієрусалима, на відстані суботньої путі.

13         І, прийшовши, увійшли до горниці, де й перебували, Петро та Яків, Іоанн та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зілот, і Іуда, брат Якова.

14         Усі вони однодушно перебували в молитві й молінні, з деякими жінками і Марією, Матір’ю Іісуса, та з братами Його.

15         В ті дні Петро, ставши посеред учнів, сказав

16         (зібралося ж близько ста двадцяти чоловік): мужі браття! Належало статися тому, що в Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього проводиря тих, що взяли Іісуса;

17         він був причислений до нас і одержав жереб служіння цього;

18         але придбав землю за неправедну плату і коли впав додолу, розпалось черево його і випали всі нутрощі його;

19         і це стало відоме всім жителям Ієрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою Акелдама, тобто земля крові.

20         У книзі ж Псалмів написано: хай опустіє двір його, і хай не буде жильця в ньому; і: гідність його хай прийме інший (Пс. 68,26; 108,8).

21         Отож треба, щоб один з тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував і ходив з нами Господь Іісус,

22         починаючи від хрещення Іоаннового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його.

23         І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Іустом, та Матфія;

24         і помолились і сказали: Ти, Господи, Серцевидець всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти вибрав

25         прийняти жереб цього служіння і Апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти в своє місце.

26         І кинули про них жереб, і впав жереб на Матфія, і він причислений до одинадцяти Апостолів.

 

ГЛАВА 2

 

1           Коли настав день П’ятидесятниці, всі вони були однодушно разом.

2           І раптом стався шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони знаходились.

3           І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і почили по одному на кожному з них.

4           І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.

5           В Ієрусалимі ж перебували іудеї, люди побожні, з усякого народу під небом.

6           Коли стався цей шум, зібрався народ і збентежився; бо кожний чув їх, що вони говорять його мовою.

7           І всі були вражені і дивувались, кажучи один одному: чи не всі ці, які говорять, галілеяни?

8           Як же ми чуємо кожен свою мову, в якій народилися,

9           парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Іудеї і Каппадокії, Понту та Асії,

10         Фрігії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і ті, що прийшли з Риму, іудеї та прозеліти,

11         критяни й аравітяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?

12         І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: що це значить?

13         А інші, насміхаючись, говорили: вони напилися солодкого вина.

14         Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: мужі іудейські, і всі жителі Ієрусалима! хай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої:

15         вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня;

16         але це те, що провіщав пророк Іоіль:

17         і буде в останні дні, говорить Бог, зіллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть.

18         І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні зіллю від Духа Мого, і будуть пророкувати.

19         І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму.

20         Сонце перетвориться у темряву, і місяць у кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний.

21         І буде: всякий, хто призове ім’я Господнє, спасеться (Іоіл. 2,28–32).

22         Мужі ізраїльські! вислухайте слова ці: Іісуса Назорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог сотворив через Нього серед вас, як і самі знаєте,

23         Цього за певною радою і передбаченням Божим зрадженого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили;

24         але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, тому що їй неможливо було втримати Його.

25         Бо Давид говорить про Нього: я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся.

26         Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні,

27         бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не дасиш святому Твоєму побачити тління.

28         Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм (Пс. 15,8–11).

29         Мужі браття! хай буде дозволено з дерзновінням сказати вам про праотця Давида, що він і помер і похований, і гроб його у нас до цього дня.

30         Будучи ж пророком і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду  чресл  його  воздвигнути Христа у плоті і посадити на престолі його (2 Цар. 7,12; Пс. 131,11),

31         він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його в пеклі, і плоть Його не побачить тління (Пс. 15,10).

32         Цього Іісуса Бог воскресив, чому всі ми свідки.

33         Отож Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте.

34         Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: сказав Господь Господу моєму: сиди праворуч Мене,

35         доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх (Пс. 109,1).

36         Отож твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог сотворив Господом і Христом Цього Іісуса, Котрого ви розп’яли.

37         Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим Апостолам: що нам робити, мужі браття?

38         Петро ж сказав їм: покайтесь, і хай хреститься кожен з вас в ім’я Іісуса Христа для прощення гріхів; і приймете дар Святого Духа,

39         бо вам належить обітниця і дітям вашим і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш.

40         І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: спасайтесь від роду цього розбещеного.

41         Отож ті, які охоче прийняли слово його, хрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ.

42         Вони ж постійно перебували у вченні Апостолів, в єднанні та переломленні хліба і в молитвах.

43         Був же на кожній душі страх; і багато чудес і знамень здійснилося через Апостолів у Ієрусалимі.

44         Усі ж віруючі були разом і мали все спільне.

45         І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного.

46         І щодня однодушно перебували в храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця,

47         хвалячи Бога і перебуваючи в любові в усього народу. Господь же щодня навертав до Церкви тих, хто спасався.

 

 

ГЛАВА 3

 

1           Петро та Іоанн о дев’ятій годині йшли разом до храму на молитву.

2           І був чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Гарними, просити милостині в тих, хто входив до храму.

3           Він, побачивши Петра та Іоанна, що мали ввійти до храму, просив у них милостині.

4           Петро з Іоанном, пильно глянувши на нього, сказали: глянь на нас.

5           І він пильно дивився на них, сподіваючись щоВнебудь одержати від них.

6           Але Петро сказав: срібла й золота в мене нема; а що маю, те даю тобі: в ім’я Іісуса Христа Назорея встань і ходи.

7           І, взявши його за праву руку, підвів; і одразу зміцніли його ступні й коліна,

8           і скочивши, став і почав ходити, і ввійшов з ними до храму; і ходив та скакав, хвалячи Бога.

9           І весь народ бачив, що він ходить і хвалить Бога;

10         і впізнали його, що це був той, котрий сидів біля Гарних дверей храму ради милостині; і сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.

11         Оскільки зцілений кривий не відходив від Петра та Іоанна, то весь народ, дивуючись, збігся до них у притвор, що називається Соломонів.

12         Побачивши це, Петро сказав народові: мужі ізраїльські! чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь, ніби ми своєю силою чи благочестям зробили те, що він ходить?

13         Бог Авраама та Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив Сина Свого Іісуса, Котрого ви зрадили та від Якого відреклися перед Пілатом, коли він хотів звільнити Його.

14         Але ви від Святого і Праведного відреклись, і просили дарувати вам чоловіка вбивцю,

15         а Начальника життя вбили. Його Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки.

16         І заради віри в ім’я Його, ім’я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте, і віра, яка від Нього, дарувала йому це зцілення перед усіма вами.

17         А втім я знаю, браття, що ви, як і начальники ваші, зробили це через невідання.

18         Бог же, як провістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христу, так і виконав.

19         Отож покайтеся і наверніться, щоб очиститись від гріхів ваших,

20         щоб настали часи втіхи від лиця Господа, і хай пошле Він провіщеного вам Іісуса Христа,

21         Котрого небо повинно було прийняти до часів здійснення всього, про що говорив Бог устами всіх святих Своїх пророків від віку.

22         Мойсей сказав отцям: Господь Бог ваш дасть вам з братів ваших Пророка, як мене, слухайтесь Його у всьому, що говоритиме вам;

23         і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка Того, винищиться з народу (Втор. 18,15,18–19).

24         І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх не говорили, також провістили ці дні.

25         Ви сини пророків і завіту, що його заповідав Бог отцям вашим, кажучи Авраамові: і в потомстві твоєму благословляться всі племена земні (Бут. 12,3).

26         Бог, воскресивши Сина Свого Іісуса, до вас перших послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від злих діл ваших.

 

 

ГЛАВА 4

 

1           Коли вони говорили до народу, до них приступили священники й начальники охорони храму і саддукеї,

2           гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Іісусі воскресіння з мертвих;

3           і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір.

4           Багато ж з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п’яти тисяч.

5           На другий день зібралися в Ієрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники,

6           і первосвященник Анна, і Каіафа, і Іоанн, і Олександр та інші з роду первосвященницького;

7           і, поставивши їх посередині, питали: якою силою або яким іменем ви зробили це?

8           Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: начальники народу і старійшини ізраїльські!

9           Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,

10         то хай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Іісуса Христа Назорея, Котрого ви розп’яли, Котрого Бог воскресив з мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий.

11         Він є камінь, відкинутий вами, будівничими, Який став наріжним, і нема ні в кому іншому спасіння (Пс. 117,22),

12         бо нема іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам.

13         Побачивши сміливість Петра та Іоанна й помітивши, що вони люди некнижні й прості, вони дивувались, а разом з тим впізнавали їх, що вони були з Іісусом;

14         бачачи ж зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти.

15         І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою,

16         кажучи: що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Ієрусалимі, відомо, що ними зроблене явне чудо, і ми не можемо відкинути цього;

17         але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонимо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей.

18         І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Іісуса.

19         Але Петро та Іоанн сказали їм у відповідь: розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?

20         Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули.

21         Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх, через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

22         Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.

23         Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященники й старійшини.

24         Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико Боже, Котрий створив небо й землю, і море та все, що в них!

25         Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: чого заметушились язичники, і народи задумують марне?

26         Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його (Пс. 2,1–2).

27         Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Іісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пілат з язичниками та народом ізраїльським,

28         щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.

29         І нині, Господи, споглянь на погрози їхні, і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє,

30         коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Іісуса.

31         І після молитви їхньої, захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновінням.

32         У багатьох з тих, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все в них було спільне.

33         Апостоли ж з великою силою свідчили про воскресіння Господа Іісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.

34         Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землями або домами, продавали їх і приносили гроші за продане

35         і клали до ніг Апостолів; і давалось кожному, хто чого потребував.

36         Так Іосія, прозваний Апостолами Варнавою, що значить – син утіхи, левіт, родом кіпрянин,

37         у якого була своя земля, продавши її, приніс гроші й поклав до ніг Апостолів.

 

 

ГЛАВА 5

 

1           Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфірою, продавши маєток,

2           затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг Апостолів.

3           А Петро сказав: Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти в серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю?

4           Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові.

5           Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це.

6           Вставши, юнаки взяли його, винесли і поховали.

7           Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що сталося.

8           Петро ж спитав її: скажи мені, чи за стільки ви продали землю? Вона відповіла: так, за стільки.

9           А Петро сказав їй: що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? ось, входять в двері ті, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть.

10         Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд з чоловіком її.

11         І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це.

12         Руками ж Апостолів творилося в народі багато знамень і чудес; і всі однодушно перебували в притворі Соломоновому.

13         Із сторонніх же ніхто не наважувався приєднатися до них, а народ величав їх.

14         А віруючих все більше й більше приєднувалось до Господа, багато чоловіків та жінок,

15         так що недужих виносили на вулиці й клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них.

16         До Ієрусалима також сходилось багато народу з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися.

17         А первосвященник і з ним усі, які належали до єресі саддукейської, сповнились заздрощів,

18         наклали руки свої на Апостолів і ув’язнили їх у народну темницю.

19         Ангел же Господній уночі відчинив двері темниці і, вивівши їх, сказав:

20         ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі ці слова життя.

21         Вони, вислухавши, ввійшли вранці до храму і навчали. А первосвященник і ті, які з ним, прийшовши, скликали синедріон та всіх старійшин із синів Ізраїлевих і послали до темниці привести Апостолів.

22         Слуги ж, прийшовши, не знайшли їх у темниці і, повернувшись, доповіли,

23         кажучи: темницю ми знайшли замкненою з усією пильністю, і зі сторожею, яка стояла перед дверима; але, відчинивши, не знайшли в ній нікого.

24         Почувши ці слова, первосвященник, начальник сторожі та інші первосвященники, не могли зрозуміти, що б це означало.

25         Але один хтось прийшов і доніс їм, кажучи: ось, мужі, яких ви ув’язнили, стоять у храмі і навчають народ.

26         Тоді начальник охорони пішов із служителями і привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб не побили їх камінням.

27         Привівши їх, поставили перед синедріоном; і спитав їх первосвященник, кажучи:

28         чи не суворо ми заборонили вам учити про це ім’я? а ви ось наповнили Ієрусалим вченням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того.

29         Петро ж і Апостоли сказали у відповідь: Богові треба коритися більше, ніж людям.

30         Бог отців наших воскресив Іісуса, Котрого ви вбили, повісивши на древі.

31         Бог Своєю десницею возніс Його як Начальника і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.

32         Свідки Йому в цьому ми і Дух Святий, Котрого дав Бог тим, хто покоряється Йому.

33         Вони ж, почувши це, розлютилися й радились убити їх.

34         Підвівшись у синедріоні, один фарисей, на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести Апостолів на короткий час,

35         а їм сказав: мужі ізраїльські! уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними.

36         Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за якогось великого, і до нього приєдналось близько чотирьохсот чоловік; але його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і зникли.

37         Після нього під час перепису з’явився Іуда галілеянин і повів за собою чимало народу; але й він загинув, і всі, хто слухав його, розсипались.

38         І нині, кажу вам, відступіться від людей цих і облиште їх; бо якщо це починання і це діло – від людей, то воно зруйнується;

39         а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб не стати вам і богоборцями.

40         Вони послухались його; і, покликавши Апостолів, били їх і, заборонивши їм говорити про ім’я Іісуса, відпустили їх.

41         Вони ж пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Іісуса сподобились зазнати безчестя.

42         І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовіствувати про Іісуса Христа.

 

 

ГЛАВА 6

1           У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів* на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх вдовиць у щоденному роздаванні потрібного.

2           Тоді дванадцять Апостолів, скликавши багато учнів, сказали: не личить нам, залишивши слово Боже, піклуватися про столи.

3           Отже, браття, виберіть зВпоміж себе сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа і мудрості; їх поставимо на цю службу,

4           а ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова.

5           І угодна була ця пропозиція всьому зібранню; і вибрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і Никанора, і Тимона, і Пармена, і Николая антіохійця, наверненого з язичників;

6           їх поставили перед Апостолами, а ці, помолившись, поклали на них руки.

7           І ширилося слово Боже, і дуже збільшувалось число учнів в Ієрусалимі; і дуже багато священників скорилося вірі.

8           А Стефан, сповнений віри і сили, творив великі чудеса і знамення в народі.

9           Дехто з так званої синагоги лібертинців і киринейців і олександрійців та деякі з Кілікії і Асії сперечалися зі Стефаном;

10         та не могли протистояти мудрості і Духові, Яким він говорив.

11         Тоді вони намовили декого сказати: ми чули, як він говорив хулу на Мойсея і на Бога.

12         І підбурили народ і старійшин і книжників і, напавши, схопили його і привели в синедріон.

13         І поставили лжесвідків, які говорили: цей чоловік не перестає говорити хулу на це святе місце і на закон.

14         Бо ми чули, як він казав, що Іісус Назорей зруйнує це місце і змінить звичаї, передані нам Мойсеєм.

15         І всі, хто сидів у синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице Ангела.

 

 

ГЛАВА 7

 

1           Тоді сказав первосвященник: чи справді це так?

2           Він же сказав: мужі браття і отці! послухайте. Бог слави явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його в Харран,

3           і сказав йому: вийди із землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого і йди в землю, яку покажу тобі (Бут. 12,1).

4           Тоді він вийшов із землі Халдейської і оселився в Харрані; а звідти, після смерті батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете.

5           І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги, а обіцяв дати її у володіння йому і після нього потомству його, хоч у нього ще не було дітей.

6           І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста.

7           Але Я, сказав Бог, судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місці.

8           І дав йому заповіт обрізання. І коли родив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак родив Якова, Яків же – дванадцять патріархів.

9           Патріархи, із заздрості, продали Йосифа в Єгипет; але Бог був з ним,

10         і визволив його від усіх скорбот, і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського фараона, який поставив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм.

11         І прийшов голод і велика скорбота на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і отці наші не знаходили їжі.

12         Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз.

13         А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів.

14         І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою, душ сімдесят п’ять.

15         Яків прибув до Єгипту, і помер сам і отці наші;

16         і перенесені були в Сіхем і покладені у гробі, який купив Авраам ціною срібла у синів Еммора Сіхемового.

17         А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові, народу більшало і множилося в Єгипті,

18         до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа.

19         Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не залишалися живими.

20         У цей час народився Мойсей, і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого.

21         А коли він був покинутий, взяла його дочка фараонова і виховала його у себе, як сина.

22         І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрості, і був сильний у словах та ділах.

23         Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.

24         І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.

25         Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли.

26         Наступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: мужі, ви – брати; навіщо кривдите один одного?

27         А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: хто тебе поставив начальником і суддею над нами?

28         Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?

29         І втік Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилось від нього двоє синів.

30         А як минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Сінаю Ангел Господній у полум’ї палаючого тернового куща.

31         Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли підходив роздивитися, був до нього голос Господній:

32         Я Бог отців твоїх, Бог Авраама і Бог Ісаака і Бог Якова. Мойсей, затремтівши, не смів дивитись.

33         І сказав йому Господь: скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята.

34         Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його: отож йди, Я пошлю тебе в Єгипет.

35         Цього Мойсея, якого вони відцурались, сказавши: хто тебе поставив начальником і суддею? цього Бог через Ангела, який явився йому в терновому кущі, послав начальником і визволителем.

36         Цей вивів їх, сотворивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустині протягом сорока років.

37         Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте (Втор. 18,15).

38         Це той, який був у зібранні в пустині з Ангелом, котрий промовляв до нього на горі Сінаї, та з отцями нашими, і який прийняв живі слова, щоб передати нам,

39         якому отці наші не хотіли коритися, а відмовились від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту,

40         сказавши Ааронові: зроби нам богів, які йшли б перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської.

41         І в ті дні зробили тельця, і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витвором рук своїх.

42         Бог відвернувся і залишив їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: доме Ізраїлів! чи приносили ви Мені заколене та жертви протягом сорока років у пустині?

43         Ви прийняли скінію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавілон (Амос 5,25–27).

44         У отців наших була в пустині скінія свідчення, як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.

45         Отці наші з Іісусом, взявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида,

46         який знайшов ласку перед Богом і молив, щоб знайти оселю для Бога Якова.

47         Соломон же збудував Йому дім.

48         Але Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:

49         небо – престол Мій, і земля – підніжжя ніг Моїх. Який дім збудуєте Мені, говорить Господь, або яке місце для спокою Мого?

50         Чи не Моя рука сотворила все це? (Іс. 66,1–2).

51         Жорстокосердні! люди з необрізаним серцем та вухами! ви завжди противитесь Духові Святому, як отці ваші, так і ви.

52         Кого із пророків не гнали отці ваші? Вони повбивали провісників пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Котрого нині стали ви,–

53         ви, які прийняли закон при служінні Ангелів і не зберегли.

54         Слухаючи це, вони розлютувалися в серцях своїх і скреготали на нього зубами.

55         А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Іісуса, Який стояв праворуч Бога,

56         і сказав: ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога.

57         Вони ж, закричавши голосно, позатуляли вуха свої і одностайно кинулись на нього,

58         і, вивівши за місто, стали побивати його камінням. Свідки ж поклали свої одежі біля ніг юнака, на ім’я Савл,

59         і побивали камінням Стефана, який молився і говорив: Господи Іісусе! прийми дух мій.

60         І, преклонивши коліна, викликнув голосно: Господи! не вміни їм гріха цього. І, сказавши це, упокоївся.

 

 

ГЛАВА 8

 

1           Савл же схвалював убивство його. В ті дні сталося велике гоніння на церкву в Ієрусалимі; і всі, крім Апостолів, розсіялися по різних місцях Іудеї та Самарії.

2           Стефана ж поховали люди благоговійні і вчинили великий плач по ньому.

3           А Савл терзав церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до темниці.

4           Ті ж, які розсіялися, ходили і благовіствували слово.

5           Так, Филип прийшов у місто Самарійське і проповідував їм Христа.

6           Народ однодушно слухав те, про що говорив Филип; чув і бачив чудеса, які він творив.

7           Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених і кривих зцілялося.

8           І була велика радість у тому місті.

9           Перебував же в місті один чоловік, на ім’я Симон, який раніше волхвував і дивував народ самарійський, видаючи себе за когось великого.

10         Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: цей є велика сила Божа.

11         А слухали його тому, що він довгий час дивував їх волхвуванням.

12         Коли ж повірили Филипові, який благовіствував про Царство Боже та про ім’я Іісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки.

13         Увірував і сам Симон і, охрестившись, не відходив від Филипа; і, побачивши великі чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

14         Коли почули Апостоли, які були в Ієрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоанна,

15         котрі, прийшовши, помолились за них, щоб вони прийняли Духа Святого.

16         Бо Він не сходив ще ні на одного з них, а тільки були вони охрещені в ім’я Господа Іісуса.

17         Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого.

18         Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші,

19         кажучи: дайте і мені владу цю, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого.

20         Але Петро сказав йому: хай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив отримати дар Божий за гроші.

21         Нема для тебе в цьому ні частки, ні долі, бо серце твоє не праве перед Богом.

22         Отож покайся в цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого;

23         бо бачу тебе повного жовчі гіркої і в путах неправди.

24         Симон же сказав у відповідь: помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами.

25         Вони ж, засвідчивши та проповідавши слово Господнє, повернулися до Ієрусалима, і в багатьох селах Самарійських проповідували Євангеліє.

26         А Филипові Ангел Господній сказав: встань і йди на південь, на дорогу, що йде з Ієрусалима в Газу; вона пуста.

27         Він встав і пішов. І ось, чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці Ефіопської, хранитель усіх скарбів її, який приїжджав до Ієрусалима на поклоніння,

28         повертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаію.

29         Дух сказав Филипові: підійди і пристань до цієї колісниці.

30         Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаію, сказав: чи розумієш, що читаєш?

31         Він сказав: як можу розуміти, коли хто не навчить мене? і попросив Филипа піднятися і сісти з ним.

32         А місце з Писання, яке він читав, було таке: як вівцю на заклання, ведено Його і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх.

33         У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто роз’яснить? бо відбирається від землі життя Його (Іс. 53,7–8).

34         І сказав євнух Филипові: прошу тебе сказати, про кого пророк говорить це? про себе, чи про когось іншого?

35         Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовіствував йому про Іісуса.

36         Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: ось вода; що перешкоджає мені хреститись?

37         Филип же сказав йому: якщо віруєш від усього серця, то можна. Він сказав у відповідь: вірую, що Іісус Христос є Син Божий.

38         І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив його.

39         Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс Ангел Господній, і євнух уже не бачив його, і поїхав дорогою, радіючи.

40         Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовіствував усім містам, поки прийшов до Кесарії.

 

 

ГЛАВА 9

 

1           А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учнів Господа, прийшов до первосвященника

2           і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Ієрусалима.

3           Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба.

4           Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: Савле, Савле! що ти гониш Мене?

5           Він сказав: хто Ти, Господи? Господь же каже: Я Іісус, Котрого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна.

6           Він з трепетом і жахом сказав: Господи! що повелиш мені робити? і Господь сказав йому: встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити.

7           Люди ж, які йшли з ним, стояли в заціпенінні, бо чули голос, а нікого не бачили.

8           Савл підвівся із землі, і з відкритими очима нікого не бачив. І повели його, взявши за руки, і привели в Дамаск.

9           І три дні він не бачив, і не їв, і не пив.

10         У Дамаску був один учень, на ім’я Ананія; і Господь у видінні сказав йому: Ананіє! Він сказав: я, Господи.

11         Господь же сказав йому: встань і піди на вулицю, так звану Пряму, і спитай в Іудиному домі тарсянина, на ім’я Савл; він зараз молиться,

12         і бачив у видінні мужа, на ім’я Ананія, який прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів.

13         Ананія відповів: Господи! я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим Твоїм у Ієрусалимі;

14         і тут має від первосвященників владу в’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє.

15         Господь же сказав йому: іди, бо він є Мій вибраний сосуд, щоб сповіщати ім’я Моє перед народами і царями, і синами Ізраїлевими.

16         І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє.

17         Ананія пішов і увійшов у дім і, поклавши на нього руки, сказав: брате Савле! Господь Іісус, Котрий явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Святого Духа.

18         І вмить немов би луска спала з очей його, і враз він прозрів; і, вставши, охрестився,

19         і, прийнявши їжу, укріпився. І Савл кілька днів пробув з учнями в Дамаску.

20         І відразу став проповідувати в синагогах про Іісуса, що Він є Син Божий.

21         І всі, хто чув, дивувалися й говорили: хіба це не той самий, який гнав у Ієрусалимі тих, які призивали ім’я це? і сюди для того прийшов, щоб зв’язувати їх і приводити до первосвященників.

22         А Савл усе більше і більше зміцнювався і бентежив іудеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Цей є Христос.

23         Коли ж минуло чимало часу, іудеї змовились убити його.

24         Але Савл довідався про їхній намір. Вони день і ніч вартували біля воріт, щоб убити його.

25         Учні ж, вночі взявши його, спустили в кошику по стіні.

26         Савл прибув до Ієрусалима і намагався приєднатися до учнів; але всі боялися його, не вірячи, що він учень.

27         Варнава ж, взявши його, привів до Апостолів і розповів їм, як він дорогою побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він в Дамаску сміливо проповідував в ім’я Іісусове.

28         І перебував він з ними в Ієрусалимі, входив і виходив, і сміливо проповідував в ім’я Господа Іісуса.

29         Говорив також і сперечався з елліністами; а вони намірялися вбити його.

30         Браття, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарсу.

31         Церкви ж по всій Іудеї, Галілеї та Самарії мали спокій, навчаючись і перебуваючи в страсі Господньому; і, втішаючись від Святого Духа, примножувались.

32         Трапилось, що Петро, коли обходив усіх, прийшов і до святих, які жили в Лідді.

33         Там знайшов він одного чоловіка, на ім’я Еней, який уже вісім років лежав на постелі і був розслаблений.

34         Петро сказав йому: Енею! зціляє тебе Іісус Христос; встань з постелі твоєї. І він зараз же встав.

35         І бачили його всі жителі в Лідді і Сароні, які і навернулися до Господа.

36         В Іоппії ж була одна учениця, на ім’я Тавіфа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині.

37         Сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла. Її омили і поклали в горниці.

38         Лідда ж була поблизу Іоппії, то учні, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них.

39         Петро, вставши, пішов з ними; і коли він прийшов, завели його в горницю, і всі вдовиці із слізьми стали перед ним і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними.

40         Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився, і, звернувшись до тіла, сказав: Тавіфо! встань. І вона відкрила очі свої і, побачивши Петра, сіла.

41         Він подав їй руку, підвів її, і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою.

42         Це стало відомим по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа.

43         І чимало днів пробув він у Іоппії, в одного Симона, шкіряника.

 

 

ГЛАВА 10

 

1           У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським,

2           благочестивий і богобоязливий з усім домом своїм, він творив багато милостині народові і завжди молився Богові.

3           Близько дев’ятої години дня, у видінні, він ясно бачив Ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: Корнилію!

4           Він же, глянув на нього і, злякавшись, сказав: що, Господи? Ангел відповів йому: молитви твої та милостині твої прийшли на пам’ять перед Богом.

5           Отож пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром.

6           Він гостює в одного Симона шкіряника, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім.

7           Коли Ангел, який говорив з Корнилієм, відійшов, то він, покликавши двох із своїх слуг і побожного воїна з тих, які були при ньому,

8           і, розповівши їм усе, послав їх у Іоппію.

9           Другого дня, коли вони йшли і наближались до міста, Петро близько шостої години зійшов на верх дому помолитися.

10         І відчув він голод, і захотів їсти. Поки ж приготовляли, на нього зійшла нестяма

11         і бачить розкрите небо і якусь посудину, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю, і сходить до нього;

12         у ній знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні.

13         І був голос до нього: встань, Петре, заколи та їж.

14         Петро ж сказав: ні, Господи, я ніколи не їв нічого скверного або нечистого.

15         Тоді вдруге був голос до нього: що Бог очистив, того ти не вважай нечистим.

16         Сталося це тричі; і посудина знову піднялася на небо.

17         Коли ж Петро в собі дивувався, що б означало видіння, яке він бачив, ось, посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, зупинились біля воріт;

18         і, крикнувши, спитали: чи тут зупинився Симон, званий Петром?

19         Тим часом як Петро розмірковував про видіння, Дух сказав йому: ось, три чоловіки шукають тебе;

20         встань, зійди і йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх.

21         Петро, зійшовши до людей, присланих до нього Корнилієм, сказав: я той, кого ви шукаєте; в якій справі ви прийшли?

22         Вони ж сказали: Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, про якого добре говорить весь народ іудейський, одержав повеління через святого Ангела покликати тебе до дому свого і послухати слова твого.

23         Тоді Петро, запросивши їх, пригостив. А на другий день, вставши, пішов з ними, і дехто з братії іоппійської пішов з ним.

24         Наступного дня прийшли вони до Кесарії. Корнилій же чекав їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів.

25         Коли входив Петро, Корнилій його зустрів і поклонився, припавши до його ніг.

26         Петро ж підвів його, кажучи: встань, я теж людина.

27         І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох, що зібралися.

28         І сказав їм: ви знаєте, що іудеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником; але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим.

29         Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отож питаю: для чого ви покликали мене?

30         Корнилій сказав: четвертого дня я постився аж до цієї години: і о дев’ятій годині молився в своєму домі, і ось, став переді мною муж у світлій одежі,

31         і каже: Корнилію! почута молитва твоя, і милостині твої згадалися перед Богом.

32         Отож пошли в Іоппію та поклич Симона, званого Петром; він зупинився в домі шкіряника Симона, що біля моря; він прийде і скаже тобі.

33         Зразу ж послав я до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелів тобі Бог.

34         Петро відкрив уста і сказав: істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу,

35         але у всякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, приємний Йому.

36         Він послав синам Ізраїлевим слово, благовіствуючи мир через Іісуса Христа; Цей є Господь усіх.

37         Ви знаєте про те, що сталося по всій Іудеї, починаючи від Галілеї, після хрещення, проповіданого Іоанном:

38         як Бог Духом Святим і силою помазав Іісуса з Назарета, і Він ходив, творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним.

39         І ми свідки всього, що зробив Він на землі Іудейській і в Ієрусалимі, і що Його вбили, повісивши на древі.

40         Цього Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися

41         не всьому народові, а свідкам, Богом наперед вибраним, нам, які їли й пили з Ним, після воскресіння Його з мертвих.

42         І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих.

43         Про Нього всі пророки свідчать, що всякий віруючий в Нього одержить відпущення гріхів іменем Його.

44         Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово.

45         І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що Дар Святого Духа зійшов і на язичників,

46         бо чули, що вони говорять мовами і величають Бога. Тоді Петро сказав:

47         хто може заборонити хреститись водою тим, що, як і ми, одержали Святого Духа?

48         І звелів їм хреститися в ім’я Іісуса Христа. Потім вони просили його пробути в них кілька днів.

 

 

ГЛАВА 11

 

1           Почули Апостоли та браття, які були в Іудеї, що і язичники прийняли слово Боже.

2           І коли Петро прийшов до Ієрусалима, обрізані дорікали йому,

3           кажучи: ти ходив до людей необрізаних і їв з ними.

4           Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи:

5           у місті Іоппії я молився, і в натхненні бачив видіння: сходила якась посудина, ніби велике полотно, яке чотирма кінцями спускалося з неба, і опустилось до мене.

6           Я подивився в нього і, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних.

7           І почув я голос, який промовляв мені: встань, Петре, заколи та їж.

8           Я ж сказав: ні, Господи, ніщо скверне або нечисте ніколи не входило в уста мої.

9           І відповів мені голос вдруге з неба: що Бог очистив, того ти не вважай нечистим.

10         Це сталося тричі, і знову піднялося все на небо.

11         І ось, в той же час три чоловіки, послані з Кесарії до мене, стали перед домом, де я був.

12         Дух сказав мені йти з ними, аніскільки не вагаючись. Пішли зі мною й ці шість братів, і ми прийшли в дім того чоловіка.

13         Він розповів нам, як він бачив у домі своєму Ангела святого, який став і сказав йому: пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром;

14         він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій.

15         Коли ж почав я говорити, зійшов на них Дух Святий, як і на нас спочатку.

16         Згадав я тоді слово Господа, як Він сказав: Іоанн хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим.

17         Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Господа Іісуса Христа, то хто ж я, щоб міг перешкоджати Богові?

18         Вислухавши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, кажучи: видно, і язичникам дав Бог покаяння на життя.

19         Тим часом розсіяні через гоніння, що сталося після Стефана, пройшли до Фінікії та Кіпра і Антіохії, нікому не проповідуючи слово, крім іудеїв.

20         Були ж деякі з них кіпряни і киринейці, які, прийшовши до Антіохії, говорили до еллінів, благовіствуючи Господа Іісуса.

21         І рука Господня була з ними, і велике число, увірувавши, навернулося до Господа.

22         Дійшла чутка про це до церкви Ієрусалимської, і доручили Варнаві йти до Антіохії.

23         Він прийшов і, побачивши благодать Божу, зрадів і переконував усіх триматися Господа щирим серцем;

24         бо він був чоловік добрий і сповнений Духа Святого і віри. І приєдналося чимало народу до Господа.

25         Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла і, знайшовши його, привів до Антіохії.

26         Цілий рік збиралися вони в церкві і вчили багато народу, і учні в Антіохії вперше почали зватися християнами.

27         У ті дні прийшли з Ієрусалима до Антіохії пророки.

28         І один з них, на ім’я Агав, вставши, провістив Духом, що по всьому світі буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдія.

29         Тоді учні ухвалили, щоб кожний з свого достатку послав допомогу браттям, які живуть в Іудеї,

30         що й зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла.

 

 

ГЛАВА 12

 

1           В той час цар Ірод підняв руки на декого з тих, що належали до церкви, щоб заподіяти їм зло,

2           і мечем убив Якова, брата Іоаннового.

3           А побачивши, що це подобається іудеям, після того взяв і Петра,– тоді були дні опрісноків,–

4           і, схопивши його, посадив у темницю; і наказав чотирьом четверицям воїнів стерегти його, маючи намір після Пасхи вивести його до народу.

5           Отож Петра стерегли в темниці, а тим часом церква щиро молилась за нього Богові.

6           Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла темницю.

7           І ось, представ Ангел Господній, і світло осяяло темницю і, штовхнувши Петра в бік, він розбудив його і сказав: встань швидше. І впали ланцюги з його рук.

8           І сказав йому Ангел: підпережись і взуйся. Він зробив так. Потім говорить йому: одягни одежу твою і йди за мною.

9           Петро вийшов і попрямував за ним, не знаючи, що роблене Ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння.

10         Пройшовши першу й другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста, яка сама собою відчинилася їм: вони вийшли, і пройшли одну вулицю, і раптом Ангела не стало з ним.

11         Тоді Петро, опам’ятавшись, сказав: тепер я бачу воістину, що Господь послав Ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ іудейський.

12         І, роздивившись, прийшов до дому Марії, матері Іоанна, званого Марком, де багато зібралися й молилися.

13         Коли ж Петро постукав біля воріт, то вийшла послухати служниця, на ім’я Рода,

14         і, впізнавши голос Петра, з радості не відчинила воріт, а, вбігши, сказала, що Петро стоїть біля воріт.

15         А ті сказали їй: чи при своєму ти розумі? Але вона твердила, що так і є. Вони ж говорили: це Ангел його.

16         А Петро і далі стукав. Коли ж відчинили, то побачили його й здивувались.

17         Він же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з темниці, і сказав: сповістіть про це Якова і братів. Потім, вийшовши, пішов у інше місце.

18         Коли настав день, між воїнами зчинилася велика тривога про те, що сталося з Петром.

19         Ірод же, пошукавши його і не знайшовши, судив сторожів і звелів стратити їх. Потім він відправився з Іудеї до Кесарії і там залишався.

20         Ірод був розгніваний на тирян і сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна годувалася від його царства.

21         Призначеного дня Ірод, одягнувшись у царську одежу, сів на підвищеному місці і говорив до них;

22         а народ вигукував: це голос Бога, а не чоловіка.

23         Та раптом Ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Богові; і він, з’їдений червою, помер.

24         Слово ж Боже росло і поширювалось.

25         А Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Ієрусалима до Антіохії, взявши з собою Іоанна, прозваного Марком.

 

 

ГЛАВА 13

 

1           В Антіохії в тамтешній церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.

2           Коли вони служили Господу й постили, Дух Святий сказав: відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх.

3           Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.

4           Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідти відпливли до Кіпру;

5           і, будучи в Саламіні, проповідували слово Боже в синагогах іудейських; мали ж вони й Іоанна для служіння.

6           Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, іудеянина, на ім’я Варіісус,

7           який був з проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.

8           А Еліма волхв (бо то значить ім’я його) противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.

9           Але Савл, він же й Павел, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,

10         сказав: о, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину диявола, ворог усякої правди! чи перестанеш ти збивати з прямих шляхів Господніх?

11         І нині ось, рука Господня на тебе: ти будеш сліпий і не побачиш сонця якийсь час. І зараз же обійняла його темрява й пітьма, і він, тиняючись, шукав поводиря.

12         Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись вченню Господньому.

13         Відпливши з Пафа, Павел та ті, що були з ним, прибули до Пергії, в Памфілії. А Іоанн, відлучившись від них, повернувся до Ієрусалима.

14         Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антіохії Пісідійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.

15         Після читання закону і пророків, начальники синагоги послали сказати їм: мужі браття! якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть.

16         Павел, підвівшись, дав знак рукою і сказав: мужі ізраїльтяни і всі богобоязливі! вислухайте.

17         Бог народу цього вибрав отців наших і підніс цей народ під час перебування в землі Єгипетській, і силою великою вивів їх з неї,

18         і близько сорока років годував їх у пустині.

19         І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину землю їхню.

20         І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.

21         Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.

22         Відкинувши його, поставив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Ієссеєвого, який здійснить усі бажання Мої (1 Цар. 13,14; Пс. 88,21).

23         З його ж потомства Бог за обітницею воздвиг Ізраїлеві Спасителя Іісуса.

24         Перед самим пришестям Його Іоанн проповідував хрещення покаяння всьому народові ізраїльському.

25         Закінчуючи ж путь свою, Іоанн говорив: за кого ви мене вважаєте? я не той; але ось, іде за мною, у Котрого я недостойний розв’язати взуття на ногах.

26         Мужі браття, сини роду Авраамового, і всі між вами, хто боїться Бога! вам послане слово спасіння цього.

27         Бо жителі Ієрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,

28         і, не знайшовши в Ньому ніякої вини, вартої смерті, просили Пілата вбити Його.

29         Коли ж сповнилось все написане про Нього, то, знявши з древа, поклали Його у гроб.

30         Але Бог воскресив Його з мертвих.

31         Він протягом багатьох днів являвся тим, які вийшли з Ним з Галілеї до Ієрусалима і які нині є свідками Його перед народом.

32         І ми благовіствуємо вам, що обітницю, дану отцям, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Іісуса,

33         як і в другому псалмі написано: Ти Син Мій: Я нині родив Тебе (Пс. 2,7).

34         А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не повернеться в тління, про це сказав так: Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно (Іс. 55,3).

35         Тому й в іншому місці говорить: не дасиш Святому Твоєму побачити тління (Пс. 15,10).

36         Давид, послуживши в свій час Божій волі, упокоївся і приєднався до своїх отців, і побачив тління;

37         а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.

38         Отже, хай буде відомо вам, мужі браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів;

39         і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним всякий віруючий.

40         Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:

41         дивіться, погордливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам (Аввак. 1,5).

42         Як вони виходили з іудейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й в наступну суботу.

43         Коли ж присутні розходились, то багато іудеїв і шануючих Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, переконували їх перебувати в благодаті Божій.

44         Наступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.

45         Але іудеї, побачивши народ, сповнились заздрості і, сперечаючись та лихословлячи, перечили тому, що говорив Павел.

46         Тоді Павел та Варнава з дерзновінням сказали: вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.

47         Бо так заповів нам Господь: Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі (Іс. 49,6).

48         Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.

49         І слово Господнє ширилося по всій країні.

50         Але іудеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей і вчинили гоніння на Павла та Варнаву і вигнали їх зі своїх меж.

51         Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.

52         А учні сповнювались радості і Духа Святого.

 

 

ГЛАВА 14

 

1           В Іконії вони увійшли разом в іудейську синагогу і говорили так, що увірувало дуже багато іудеїв і еллінів.

2           А невіруючі іудеї розпалили й розлютили проти братії серця язичників.

3           Проте вони пробули тут досить часу, сміливо діючи у Господі, Який у свідчення слову благодаті Своєї, творив руками їх знамення і чудеса.

4           Тим часом народ у місті розділився: одні були на стороні іудеїв, а інші на стороні Апостолів.

5           Коли ж язичники та іудеї зі своїми начальниками кинулись на них, щоб осоромити і побити їх камінням,

6           вони, довідавшись про це, відійшли в Лікаонські міста Лістру та Дервію і околиці їх;

7           і там благовіствували.

8           У Лістрі сидів один чоловік, хворий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив.

9           Він слухав, що говорив Павел, який, поглянувши на нього і побачивши, що він має віру для одержання зцілення,

10         сказав голосно: тобі говорю в ім’я Господа Іісуса Христа: стань прямо на ноги твої. І він відразу скочив і почав ходити.

11         Народ же, побачивши, що зробив Павел, підніс голос свій, говорячи лікаонською: боги в образі людському зійшли до нас.

12         І назвали Варнаву Зевсом, а Павла – Єрмієм, бо він начальствував у слові.

13         А жрець ідола Зевса, що знаходився перед їхнім містом, пригнавши до воріт волів і принісши вінки, хотів разом з народом принести жертву.

14         Почувши це, Апостоли Варнава та Павел роздерли одежу свою і, кинувшись в народ, голосно говорили:

15         мужі! що це ви робите? І ми – такі самі люди, як і ви, і благовіствуємо вам, щоб ви навернулись від цих неправдивих до Бога Живого, Котрий створив небо і землю, і море, і все, що в них;

16         Котрий у минулих поколіннях попустив, щоб усі народи ходили своїми шляхами,

17         хоч і не переставав свідчити про Себе благодіяннями, подаючи нам з неба дощі і часи плодоносні та сповнюючи поживою і веселістю серця наші.

18         І, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви і йти кожному додому. Тим часом, як вони, залишившись там, вчили,

19         з Антіохії та Іконії прийшли деякі іудеї і, коли Апостоли сміливо проповідували, переконали народ відійти від них, кажучи: вони не говорять нічого істинного, а все обманюють. І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, вважаючи його мертвим.

20         Коли ж учні зібрались біля нього, він встав і пішов до міста, а другого дня пішов з Варнавою до Дервії.

21         Проповідавши Євангеліє цьому місту і знайшовши чимало учнів, знову проходили Лістру, Іконію і Антіохію,

22         утверджуючи душі учнів, переконуючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже.

23         Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолились з постом і передали їх Господу, в Котрого увірували.

24         І, перейшовши Пісідію, прийшли до Памфілії,

25         і, проповідавши слово Господнє в Пергії, прийшли до Атталії;

26         а звідти попливли до Антіохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.

27         Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними і як Він відкрив двері віри язичникам.

28         І перебували там з учнями чимало часу.

 

 

ГЛАВА 15

 

1           Деякі, ті, що прийшли з Іудеї, учили братів: якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися.

2           Коли ж виникла незгода і немала суперечка Павла та Варнави з ними, то вирішили, щоб Павел і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до Апостолів і пресвітерів у Ієрусалим.

3           Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і робили велику радість усім браттям.

4           Прийшовши до Ієрусалима, вони були прийняті церквою, Апостолами і пресвітерами, і сповістили про все, що Бог вчинив з ними і як відкрив двері віри язичникам.

5           Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв.

6           Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.

7           Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: мужі браття! ви знаєте, що Бог з перших днів вибрав з нас мене, щоб з уст моїх язичники почули слово Євангелія і увірували;

8           і Серцевидець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;

9           і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні.

10         Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учнів ярмо, яке не могли понести ні батьки наші, ні ми.

11         Але ми віруємо, що благодаттю Господа Іісуса Христа спасемось, як і вони.

12         Тоді замовкли всі, що зібралися і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, сотворені Богом через них серед язичників.

13         Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: мужі браття! послухайте мене.

14         Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє.

15         І з цим згідні слова пророків, як написано:

16         після цього звернуся і відбудую скінію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю, і виправлю її,

17         щоб знайшли Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я Моє, говорить Господь, Котрий творить все це (Амос 9, 11–12).

18         Відомі Богові від віку всі діла Його.

19         Тому, я вважаю, не треба утрудняти язичників, які навертаються до Бога,

20         а написати їм, щоб вони утримувались від оскверненого ідолами, від блуду, удавленини і крові, і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі.

21         Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його, і читається в синагогах кожної суботи.

22         Тоді Апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, вибравши з свого середовища мужів, послати їх до Антіохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями,

23         написавши і вручивши їм таке: Апостоли і пресвітери і браття – браттям з язичників, які знаходяться в Антіохії, Сірії та Кілікії: радуватися.

24         Оскільки ми почули, що деякі, вийшовши від нас, збентежили вас своїми словами і схвилювали ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і додержувати закон, чого ми їм не доручали,

25         то ми, зібравшись, однодушно розсудили: вибравши мужів, послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом,

26         чоловіками, які віддали душі свої за ім’я Господа нашого Іісуса Христа.

27         Отож ми послали Іуду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами.

28         Бо угодно Святому Духові і нам не покладати на вас ніякого тягаря більше, крім цього необхідного:

29         утримуватися від ідоложертовного і крові, і удавленини, і блуду, і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Додержуючись цього, добре зробите. Будьте здорові.

30         Отже, посланці прийшли до Антіохії і, зібравши людей, вручили послання.

31         Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню.

32         Іуда і Сила, будучи також пророками, багатим словом дали настанови браттям і утвердили їх.

33         Пробувши там деякий час, вони з миром були відпущені браттями до Апостолів.

34         Але Силі розсудилося залишитися там (а Іуда повернувся до Ієрусалима).

35         Павел же і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовіствуючи, разом з багатьма іншими, слово Господнє.

36         Через деякий час Павел сказав Варнаві: ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть.

37         Варнава ж захотів взяти з собою Іоанна, званого Марком.

38         Але Павел вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфілії і не пішов з ними на діло, на яке їх послали.

39         Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпра;

40         а Павел, вибравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій,

41         і проходив Сірію і Кілікію, утверджуючи церкви.

 

 

ГЛАВА 16

 

1           Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось, був там один учень, на ім’я Тимофій, у якого мати була іудеянка, що увірувала, а батько еллін,

2           і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.

3           Павел захотів взяти його з собою; і взявши, обрізав його заради іудеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.

4           Проходячи ж по містах, вони передавали вірним додержуватись постанов, схвалених Апостолами і пресвітерами в Ієрусалимі.

5           І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.

6           Коли ж вони пройшли Фрігію та Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати слово в Асії.

7           Дійшовши до Місії, вони намагалися йти у Віфінію; але Дух не допустив їх.

8           Обминувши Місію, вони зійшли в Троаду.

9           І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: прийди до Македонії і допоможи нам.

10         Після цього видіння, зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.

11         Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя,

12         звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. В цьому місті ми пробули кілька днів.

13         А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і сівши, розмовляли з жінками, які зібрались там.

14         І слухала одна жінка, на ім’я Лідія, з міста Фіатир, продавальниця пурпуру, яка шанувала Бога; і Господь відкрив серце її слухати уважно те, про що говорив Павел.

15         Коли ж вона та її домашні охрестились, то просила нас, кажучи: якщо ви признали мене вірною Господу, то увійдіть у дім мій і живіть у мене; і переконала нас.

16         Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустрілась нам одна служниця, одержима духом віщування, яка віщуванням давала великий прибуток господарям своїм.

17         Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: ці чоловіки – раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння.

18         Це вона робила багато днів. Павел, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: повеліваю тобі ім’ям Іісуса Христа вийти з неї. І дух вийшов відразу.

19         Господарі ж її, побачивши, що втратили надію прибутку їхнього, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.

20         І, привівши їх до воєвод, сказали: ці люди, будучи іудеями, підбурюють наше місто

21         і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати.

22         Народ також повстав проти них, а воєводи, зірвавши з них одежу, звеліли бити їх палицями

23         і, нанісши їм багато ударів, вкинули в темницю, наказавши темничному вартовому пильно стерегти їх.

24         Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню темницю і ноги їхні забив у колоду.

25         Близько опівночі Павел і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх.

26         Раптом стався великий землетрус, так що захиталась основа темниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.

27         Темничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері темниці відчинені, вихопив меч і хотів умертвити себе, думаючи, що в’язні втекли.

28         Але Павел вигукнув голосно: не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут.

29         Він же, попросивши світла, вбіг до темниці; і припав у тремтінні до Павла і Сили,

30         і, вивівши їх геть, сказав: господарі мої! що мені робити, щоб спастися?

31         Вони ж сказали: віруй в Господа Іісуса Христа, і спасешся ти і весь дім твій.

32         І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.

33         І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив рани їхні і негайно охрестився сам і всі домашні його.

34         І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.

35         Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: відпусти людей тих.

36         Темничний сторож сказав про це Павлові: воєводи прислали, щоб відпустити вас; отож вийдіть тепер і йдіть з миром.

37         Але Павел сказав їм: нас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули в темницю, а тепер таємно випускають? ні, хай прийдуть і самі виведуть нас.

38         Міські служителі переказали ці слова воєводам і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.

39         І, прийшовши, вибачились перед ними, і вивівши, просили залишити місто.

40         Вони ж, вийшовши з темниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.

 

 

ГЛАВА 17

 

1           Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Фессалоніки, де була іудейська синагога.

2           Павел, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писань,

3           відкриваючи та доводячи їм, що Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що Цей Христос є Іісус, Котрого я проповідую вам.

4           І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що шанували Бога, дуже багато, а також чимало із знатних жінок.

5           Але іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібрались натовпом і підбурювали місто і, приступивши до дому Іасонового, намагалися вивести їх до народу.

6           Не знайшовши ж їх, потягли Іасона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли і сюди,

7           а Іасон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем, Іісуса.

8           І стривожили народ та міських начальників, що слухали це.

9           Але ті, одержавши від Іасона та інших запевнення, відпустили їх.

10         Негайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши куди, вони пішли до синагоги іудейської.

11         Ці ж були розсудливіші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.

12         І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало.

13         Але коли фессалонікійські іудеї довідались, що і у Верії проповідане Павлом слово Боже, то прийшли і туди, бентежачи та підбурюючи народ.

14         Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій залишилися там.

15         Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відправились.

16         Чекаючи їх в Афінах, Павел обурився духом, побачивши, що в місті повно ідолів.

17         Отож він розмірковував у синагозі з іудеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані.

18         Дехто з епікурійських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: що хоче сказати цей марнослівець? а інші: здається, він проповідує про чужі божества, бо він благовіствував їм про Іісуса і воскресіння.

19         І, взявши його, привели в ареопаг і говорили: чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш?

20         Бо щось дивне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?

21         Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

22         Павел, ставши посередині ареопагу, сказав: афіняни! з усього бачу я, що ви ніби особливо побожні.

23         Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «невідомому Богу». Саме Цього, Котрого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам.

24         Бог створив світ і все, що в ньому; Він, будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе

25         і не потребує служіння людських рук, ніби маючи в чомусь потребу, Сам даючи усьому життя і дихання і все.

26         З однієї крові Він створив весь рід людський для життя по всій землі, наперед визначивши час і межі їх перебування,

27         щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас:

28         бо ми Ним живемо і рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших віршувальників говорили: ми Його і рід.

29         Отож будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.

30         Отже, залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися;

31         бо Він визначив день, в який праведно судитиме всесвіт, за посередництвом наперед визначеного Ним Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих.

32         Почувши про воскресіння мертвих, одні насміхались, а інші говорили: про це послухаємо тебе іншим часом.

33         І Павел вийшов з середовища їхнього.

34         Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували: між ними був Діонісій Ареопагіт і жінка, на ім’я Дамар, та інші з ними.

 

 

ГЛАВА 18

 

1           Після цього Павел, залишивши Афіни, прийшов до Корінфа;

2           і, знайшовши одного іудея, на ім’я Акіла, родом з Понту, який недавно прийшов з Італії, і Прискіллу, жінку його,– бо Клавдій звелів всім іудеям покинути Рим,– прийшов до них;

3           і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; бо ремеслом їхнім було робити намети.

4           Кожної суботи він говорив у синагозі і переконував іудеїв та еллінів.

5           А коли прийшли з Македонії Сила і Тимофій, то Павел, за велінням Духа, свідчив іудеям, що Іісус є Христос.

6           Але як вони противились і злословили, то він, струсивши одежу свою, сказав до них: кров ваша на головах ваших; я чистий, віднині йду до язичників.

7           І пішов звідти, і прийшов до одного, на ім’я Іуст, який шанував Бога; дім його був біля синагоги.

8           А Крісп, начальник синагоги, увірував у Господа разом з усім домом своїм, і багато з корінфян, слухаючи, увірували і охрестилися.

9           У видінні вночі Господь сказав Павлові: не бійся, але говори і не замовкай,

10         бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато людей у цьому місті.

11         І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого.

12         Між тим, за часів проконсульства Галліона в Ахаії, іудеї однодушно напали на Павла і привели його перед судилище,

13         говорячи, що він навчає людей шанувати Бога не за законом.

14         Коли ж Павел хотів відкрити уста, Галліон сказав іудеям: іудеї! якби була будьВяка образа або ж злий умисел, тоді б я мав причину вислухати вас,

15         а коли йде суперечка про вчення та про імена і про закон ваш, то розберіться самі; я не хочу бути суддею в цьому.

16         І прогнав їх від судилища.

17         А всі елліни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; і Галліон ніскільки не турбувався про це.

18         Павел, пробувши ще чимало днів, попрощався з браттями і відплив до Сірії,– і з ним Акіла і Прискілла,– обстригши голову в Кенхреях, за обітницею.

19         Прибувши до Єфеса, залишив їх там, а сам пішов до синагоги і говорив з іудеями.

20         Коли ж вони просили його побути у них довше, він не згодився,

21         а попрощався з ними, сказавши: мені неодмінно треба провести в Ієрусалимі свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Богові. І відправився з Єфеса; Акіла і Прискілла залишилися в Єфесі.

22         Побувавши в Кесарії, він приходив до Ієрусалима, привітав церкву і пішов до Антіохії.

23         Пробувши там деякий час, вийшов і проходив по черзі країну Галатійську та Фрігію, утверджуючи всіх учнів.

24         Якийсь іудей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, чоловік красномовний та досвідчений в Писаннях, прийшов до Єфеса.

25         Він був навчений в початках шляху Господнього і, пломеніючи духом, говорив та вчив про Господа правильно, знаючи тільки хрещення Іоаннове.

26         Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Акіла і Прискілла прийняли його і точніше пояснили йому шлях Господній.

27         А коли він наважився йти до Ахаії, браття послали до тамтешніх учнів, схиляючи їх прийняти його; і він, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увірував,

28         бо він дуже викривав іудеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Іісус є Христос.

 

 

ГЛАВА 19

 

1           Під час перебування Аполлоса в Корінфі Павел, пройшовши верхні країни, прибув до Єфеса і, знайшовши там деяких учнів,

2           сказав їм: чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши? Вони ж сказали йому: ми навіть і не чули, чи є Дух Святий.

3           Він сказав їм: у що ж ви хрестились? Вони відповідали: в Іоаннове хрещення.

4           Павел сказав: Іоанн хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вірували в Грядущого за ним, тобто в Христа Іісуса.

5           Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Іісуса,

6           і, коли Павел поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати.

7           Всіх їх було чоловік близько дванадцяти.

8           Прийшовши до синагоги, він безбоязно проповідував три місяці, бесідуючи та засвідчуючи про Царство Боже.

9           Але як деякі розлютилися і не вірили, злословлячи шлях Господній перед народом, то він, залишивши їх, відділив учнів, і щоденно проповідував в училищі одного Тиранна.

10         Це тривало майже два роки, так що всі жителі Асії чули проповідь про Господа Іісуса, як іудеї, так і елліни.

11         Бог же творив немало чудес руками Павла,

12         так що на хворих клали хустки і опоясання з тіла його, і вони зцілялися від хвороб, і злі духи виходили з них.

13         Навіть деякі з мандрівних іудейських заклинателів почали використовувати ім’я Господа Іісуса над тими, що мали злих духів, говорячи: заклинаємо вас Іісусом, Котрого Павел проповідує.

14         Це робили якісь семеро синів іудейського первосвященника Скеви.

15         Але злий дух сказав у відповідь: Іісуса знаю, і Павел мені відомий, а ви хто?

16         І кинувся на них чоловік, в якому перебував злий дух, і, подолавши їх, взяв над ними таку силу, що вони нагими й побитими втекли з дому того.

17         Це стало відомо всім іудеям і еллінам, що проживали у Єфесі, і напав страх на всіх них, і звеличувалося ім’я Господа Іісуса.

18         Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої.

19         А досить багато з тих, що займались чародійством, зібравши свої книги, спалили перед усіма, і склали ціну їх, і виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм.

20         З такою силою зростало й міцніло слово Господнє.

21         Коли ж це сталось, Павел задумав, пройшовши Македонію і Ахаію, йти до Ієрусалима, сказавши: побувавши там, я повинен бачити і Рим.

22         І, пославши в Македонію двох з тих, що служили йому, Тимофія та Єраста, сам залишився на деякий час в Асії.

23         Того часу стався чималий заколот проти путі Господньої,

24         бо один срібляник, на ім’я Димитрій, який робив срібні храми Артеміди і давав художникам немалі прибутки,

25         зібравши їх та інших подібних ремісників, сказав: друзі! ви знаєте, що від цього ремесла залежить добробут наш;

26         проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Єфесі, а майже по всій Асії цей Павел своїми переконаннями відвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги.

27         А це нам загрожує тим, що не тільки ремесло наше прийде до занепаду, але й храм великої богині Артеміди не вартий буде нічого, і знищиться велич тієї, котру шанує вся Асія і всесвіт.

28         Вислухавши це, вони набралися лютості і почали кричати, говорячи: велика Артеміда єфеська!

29         І все місто збентежилося. Схопивши македонян Гаія і Арістарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулись до видовища.

30         Коли ж Павел хотів увійти в народ, учні не допустили його.

31         Також і деякі з асійських начальників, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищі.

32         А тим часом одні кричали одне, а інші – друге, бо збори були безладні, і більша частина тих, що зійшлися, не знали, для чого вони зібралися.

33         За пропозицією іудеїв, з народу був викликаний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотів говорити до народу.

34         Довідавшись, що він іудей, всі закричали в один голос і близько двох годин викрикували: велика Артеміда єфеська!

35         Охоронець порядку, утихомиривши народ, сказав: мужі єфеські! який чоловік не знає, що місто Єфес є служитель великої богині Артеміди і Діопета?

36         Якщо ж у цьому нема суперечок, то треба вам бути спокійними і нічого не робити необачно.

37         А ви привели цих мужів, які ні храму Артеміди не обікрали, ні богині вашої не хулили.

38         Якщо ж Димитрій та інші з ним художники мають скаргу на когось, то є суди, і є проконсули; хай скаржаться один на одного.

39         А коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це буде вирішено на законних зборах,

40         бо ми перебуваємо в небезпеці – за те, що сталося нині, нас можуть звинуватити в заколоті, оскільки нема ніякої причини, якою ми могли б виправдати таке зборище. Сказавши це, він розпустив збори.

 

 

ГЛАВА 20

 

1           Коли заколот припинився, Павел, покликавши учнів і давши їм настанови та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії.

2           Коли ж він пройшов ті місця і дав віруючим щедрі настанови, прийшов до Еллади.

3           Там він пробув три місяці. Коли ж, внаслідок змови, вчиненої проти нього іудеями, він хотів вирушити до Сірії, спало йому на думку повернутися через Македонію.

4           Його супроводжували до Асії Сосипатр Піррів з Верії, та з фессалонікійців Арістарх і Секунд, і Гаій дервянин і Тимофій, та асійці Тихик і Трофим.

5           Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троаді.

6           А ми після днів опрісночних відпливли з Филип і днів за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сім днів.

7           Першого ж дня тижня, коли учні зібралися для переломлення хліба, Павел, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв з ними і продовжив слово до півночі.

8           У горниці, де ми зібралися, було багато світильників.

9           Під час тривалої бесіди Павлової одного юнака на ім’я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон, і похитнувшись, сонний упав додолу з третього житла, і підняли його мертвим.

10         Павел, зійшовши, впав на нього і, обнявши його, сказав: заспокойтесь, бо душа його в ньому.

11         Увійшовши ж і переломивши хліб та вкусивши, довго бесідував аж до світанку, і потім вийшов.

12         Тим часом отрока привели живого, і немало втішилися.

13         Ми пішли вперед на корабель, і попливли до Асс, щоб взяти звідти Павла; бо він так наказав нам, наміряючись сам іти пішки.

14         Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, то взявши його, ми прибули до Мітіліни.

15         І, відпливши звідти, наступного дня зупинилися навпроти Хіоса, а другого дня пристали до Самосу і, побувавши в Трогіллії, наступного дня прибули до Міліту,

16         бо Павлові спало на думку обминути Єфес, щоб не затриматися йому в Асії, бо він поспішав, якщо можна, на день П’ятидесятниці бути в Ієрусалимі.

17         З Міліту ж, пославши до Єфесу, він скликав пресвітерів церкви,

18         і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час перебував з вами,

19         служив Господу з усякою смиренномудрістю і рясними сльозами серед спокус, що їх я зазнав через підступи іудеїв;

20         що я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого б не навчав всенародно і по домах,

21         засвідчуючи іудеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Іісуса Христа.

22         І ось, нині я, за велінням Духа, йду до Ієрусалима, не знаючи, що там станеться зі мною;

23         тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що узи і скорботи чекають мене.

24         Але ж я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю здійснити поприще моє і служіння, яке я прийняв від Господа Іісуса, проповідувати Євангеліє благодаті Божої.

25         І нині, ось, я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, серед котрих я ходив, проповідуючи Царство Боже.

26         Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крові всіх,

27         бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу.

28         Отож пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров’ю Своєю.

29         Бо я знаю, що після відходу мого, прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада;

30         та і з вас самих повстануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб заманити учнів за собою.

31         А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас.

32         І нині передаю вас, браття, Богові і слову благодаті Його, яке може повчати вас більше і дати вам спадщину з усіма освяченими.

33         Ні срібла, ні золота, ні одежі я ні від кого не побажав:

34         самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили руки мої ці.

35         У всьому показав я вам, що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Іісуса, бо Він Сам сказав: блаженніше давати, ніж приймати.

36         Сказавши це, він став на коліна свої і з усіма ними помолився.

37         Тоді великий плач був у всіх, і, падаючи на шию Павлові, цілували його,

38         сумуючи найбільш від сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. І проводжали його до корабля.

 

 

ГЛАВА 21

 

1           Коли ж ми, розлучившись з ними, відпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня в Родос, а звідти до Патари,

2           і, знайшовши корабель, що прямував до Фінікії, зійшли на нього і відпливли.

3           Коли показався Кіпр, ми, залишивши його ліворуч, попливли до Сірії і пристали в Тирі, бо тут треба було розвантажити корабель.

4           І, знайшовши учнів, пробули там сім днів. Вони, з натхнення Духа, говорили Павлові, щоб він не йшов до Ієрусалима.

5           Перебувши ці дні, ми вийшли і пішли, і нас усі проводжали з жінками і дітьми аж за місто; а на березі, ставши на коліна, помолились.

6           І, попрощавшись один з одним, ми зійшли на корабель, а вони повернулися додому.

7           Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привітавши братію, пробули в них один день.

8           А на другий день Павел і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, увійшовши в дім Филипа благовісника, одного з семи дияконів, залишились у нього.

9           У нього було чотири дочки дівиці, які пророкували.

10         Тим часом, як ми перебували у них багато днів, прийшов з Іудеї якийсь пророк, на ім’я Агав,

11         і, увійшовши до нас, він взяв Павлів пояс і, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть іудеї в Ієрусалимі і видадуть в руки язичників.

12         Коли ж ми почули це, то і ми, і місцеві просили, щоб він не ходив до Ієрусалима.

13         Але Павел у відповідь сказав: що ви робите? що плачете і засмучуєте серце моє? я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Ієрусалимі за ім’я Господа Іісуса.

14         Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: хай буде воля Господня!

15         Після цих днів, приготувавшись, ми пішли до Ієрусалима.

16         З нами йшли і деякі учні з Кесарії, проводжаючи нас до якогось давнього учня, Мнасона кіпрянина, в якого можна було б нам жити.

17         Коли прибули ми до Ієрусалима, браття привітно прийняли нас.

18         Другого дня Павел прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери.

19         Привітавши їх, Павел розповідав докладно, що сотворив Бог у язичників через його служіння.

20         Вони ж, вислухавши, прославили Бога і сказали йому: бачиш, брате, скільки тисяч іудеїв, які увірували, і всі вони – ревнителі закону.

21         Вони ж наслухались про тебе, що ти всіх іудеїв, які живуть між язичниками, навчаєш відступництву від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей своїх і не чинили за звичаями.

22         І що ж? Неодмінно зійдеться народ, бо почують, що ти прийшов.

23         Зроби ж те, що скажемо тобі: є в нас чотири чоловіки, які взяли на себе обітницю.

24         Взявши їх, очисться з ними і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб постригли собі голову, і дізнаються всі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що і сам ти продовжуєш дотримуватися закону.

25         А про язичників, які увірували, ми писали, щоб вони нічого такого не додержувалися, а лише берегли себе від ідоложертовного, від крові, від удавленини та від блуду.

26         Тоді Павел, взявши тих мужів і очистившись з ними, наступного дня увійшов у храм і оголосив закінчення днів очищення, коли мало бути принесене за кожного з них приношення.

27         Коли ж сім днів закінчувалися, тоді асійські іудеї, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і наклали на нього руки,

28         викрикуючи: мужі ізраїльські, допоможіть! цей чоловік скрізь навчає всіх проти народу і закону і місця цього; до того ж і еллінів увів у храм і осквернив це святе місце.

29         Бо перед тим вони бачили з ним у місті Трофима єфесянина і думали, що Павел увів його до храму.

30         Усе місто заворушилося і народ збігся і, схопивши Павла, потягли його геть з храму, і негайно були зачинені двері.

31         Коли ж вони хотіли вбити його, дійшла звістка до тисячоначальника полку, що весь Ієрусалим збунтувався.

32         Він, негайно взявши воїнів і сотників, рушив на них; вони ж, побачивши тисячоначальника та воїнів, перестали бити Павла.

33         Тоді тисячоначальник, наблизившись, взяв його і звелів скувати двома ланцюгами, і допитувався: хто він, та що вчинив?

34         У народі одні кричали одне, а інші – інше. Він же, не змігши через сум’яття довідатись про щось певне, звелів вести його до фортеці.

35         Коли ж він був на сходах, то воїнам довелося нести його по причині стиснення від народу,

36         бо багато людей йшли слідом і кричали: смерть йому!

37         Входячи до фортеці, Павел сказав тисячоначальникові: чи можна мені щось тобі сказати? А той сказав: ти знаєш поВгрецьки?

38         Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив повстання і вивів у пустиню чотири тисячі розбійників?

39         Павел же сказав: я іудеянин, тарсянин, громадянин досить відомого Кілікійського міста; прошу тебе, дозволь мені говорити до народу.

40         Коли ж той дозволив, Павел, стоячи на сходах, подав знак рукою народові; і коли настало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так:

 

 

ГЛАВА 22

 

1           Мужі, браття і отці! вислухайте тепер моє виправдання перед вами.

2           Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли. Він сказав:

3           я – іудеянин, народився в Тарсі Кілікійському, вихований в цьому місті при ногах Гамаліїла, ретельно навчений в батьківському законі, ревнитель по Бозі, як і всі ви нині.

4           Я навіть до смерті гонив послідовників цього вчення, зв’язуючи і віддаючи до темниці і чоловіків і жінок,

5           як засвідчить про мене первоВсвященник і всі старійшини, від котрих, взявши листи до братії, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Ієрусалима на катування.

6           І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба.

7           Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: Савле, Савле! що ти гониш Мене?

8           Я відповів: хто Ти, Господи? Він сказав мені: Я Іісус Назорей, Котрого ти гониш.

9           Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули.

10         Тоді я сказав: Господи! що мені робити? Господь же сказав мені: встань і йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити.

11         А як я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска.

12         Якийсь Ананія, чоловік благочестивий за законом, схвалюваний усіма іудеями, що жили в Дамаску,

13         прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: брате Савле! прозри. І я зразу побачив його.

14         Він же сказав мені: Бог отців наших предвибрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника і почув голос з уст Його,

15         бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми в тому, що ти бачив і чув.

16         Отже, чого ж ти зволікаєш? Встань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Іісуса.

17         Коли я повернувся до Ієрусалима і молився в храмі, прийшов я в нестяму,

18         і побачив Його, і Він сказав мені: поспіши і скоріше вийди з Ієрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене.

19         Я сказав: Господи! їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах,

20         і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його.

21         І Він сказав мені: йди; Я пошлю тебе далеко до язичників.

22         До цього слова слухали його; а потім підняли крик, говорячи: знищ із землі такого! бо йому не слід жити.

23         Між тим як вони кричали, кидали одяг і порох у повітря,

24         тисячоначальник звелів увести його в фортецю, наказавши бичувати його, щоб довідатися, з якої причини так кричали проти нього.

25         Але коли розтягли його ремінням, Павел сказав сотникові, який стояв: хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, до того ж без суду?

26         Почувши це, сотник підійшов і доповів тисячоначальникові, говорячи: дивись, що ти хочеш робити? цей чоловік – римський громадянин.

27         Тоді тисячоначальник, підійшовши до нього, сказав: скажи мені, ти римський громадянин? Він сказав: так.

28         Тисячоначальник відповів: я за великі гроші придбав це громадянство. Павел же сказав: а я і народився в ньому.

29         Тоді відразу відступили від нього ті, хто хотів катувати його. А тисячоначальник, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що зв’язав його.

30         Другого дня, бажаючи достовірно знати, в чому звинувачують його іудеї, звільнив його від кайданів, і звелів зібратися первосвященникам і всьому синедріону та, вивівши Павла, поставив його перед ними.

 

 

ГЛАВА 23

 

1           Павел, звернувши погляд на синедріон, сказав: мужі браття! я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.

2           Первосвященник же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його по устах.

3           Тоді Павел сказав йому: Бог буде бити тебе, стіно підбілена! ти сидиш, щоб судити за законом і, проти закону, велиш бити мене.

4           А ті, що стояли перед ним, сказали: первосвященника Божого ганьбиш?

5           Павел сказав: я не знав, браття, що він первосвященник; бо написано: начальника народу твого не лихослов (Вих. 22,28).

6           Павел, зрозумівши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедріоні: мужі браття! я фарисей, син фарисея; за надію воскресіння мертвих мене судять.

7           Коли він це сказав, стався розбрат між фарисеями і саддукеями, і збори розділилися.

8           Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні Ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, і інше.

9           Стався великий галас, і книжники фарисейської сторони, піднявшись, сперечалися між собою, кажучи: нічого поганого не знаходимо ми в цьому чоловікові. Якщо дух чи Ангел говорив йому, не будемо противитись Богові.

10         Та як розлад збільшився, то тисячоначальник, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелів воїнам зійти взяти його з їхнього середовища і відвести у фортецю.

11         Наступної ночі Господь, явившись йому, сказав: дерзай, Павле; бо як ти свідчив про Мене в Ієрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римі.

12         Коли настав день, деякі іудеї змовились і заклялись не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла.

13         Було ж понад сорок таких, що заклялися.

14         Вони, прийшовши до первосвященників і старійшин, сказали: ми клятвою заклялися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла.

15         Отож нині ви з синедріоном скажіть тисячоначальникові, щоб він завтра вивів його до нас, ніби ви хочете точніше розглянути справу про нього; а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його.

16         Почувши про цю змову, син сестри Павлової прийшов і, увійшовши у фортецю, повідомив Павла.

17         Павел же покликав одного із сотників і сказав: відведи цього юнака до тисячоначальника, бо він має щось сказати йому.

18         Той, взявши його, привів до тисячоначальника і сказав: в’язень Павел покликав мене і просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі.

19         Тисячоначальник, взявши його за руку і відійшовши з ним вбік, спитав: що таке маєш сказати мені?

20         Він відповів, що іудеї погодились просити тебе, щоб ти завтра вранці вивів Павла до них у синедріон, ніби вони хочуть точніше дослідити справу про нього.

21         Але ти не слухай їх, бо його підстерігають понад сорок чоловік з них, які заклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи твого розпорядження.

22         Тоді тисячоначальник відпустив юнака, сказавши: нікому не кажи, що ти повідомив мені це.

23         І, покликавши двох сотників, сказав: приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб з третьої години ночі ішли до Кесарії.

24         Приготуйте також ослів, щоб, посадивши Павла, перепровадити його до правителя Фелікса.

25         Написав і листа такого змісту:

26         Клавдій Лісій високоповажному правителю Феліксу – радуватися.

27         Цього мужа іудеї схопили і готові були вбити; я, прийшовши з воїнами, відняв його, дізнавшись, що він римський громадянин.

28         Потім, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачували, привів його в їхній синедріон

29         і знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому ніякої нема вини, вартої смерті чи кайданів.

30         А почувши, що іудеї замислили зло на цього чоловіка, я негайно послав його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити на нього перед тобою. Будь здоров.

31         Отож воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночі до Антипатриди.

32         А другого дня, залишивши кінним іти з ним, повернулися до фортеці.

33         А ті, прийшовши до Кесарії і віддавши листа правителеві, поставили перед ним і Павла.

34         Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої він області, і, довідавшись, що з Кілікії, сказав:

35         я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачі. І звелів йому бути під вартою в Іродовій преторії.

 

 

ГЛАВА 24

 

1           Через п’ять днів прийшов первосвященник Ананія з старійшинами і з якимсь ритором Тертуллом, які скаржились правителеві на Павла.

2           Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи:

3           завжди і всюди з усякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, високоповажний Феліксе, ми зобов’язані стійким миром і твоєму піклуванню про благоустрій цього народу.

4           Та щоб багато не турбувати тебе, прошу тебе вислухати нас коротко з властивою тобі лагідністю.

5           Знайшовши цього чоловіка язвою суспільства, підбурювачем заколоту між іудеями, що живуть у всесвіті, і представником Назорейської єресі,

6           який наважився навіть осквернити храм, ми взяли його і хотіли судити його за нашим законом.

7           Але тисячоначальник Лісій, прийшовши, з великою силою взяв його з наших рук і послав до тебе,

8           звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе. Ти можеш сам, розібравшись, дізнатись від нього про все те, в чому ми звинувачуємо його.

9           І іудеї підтвердили, сказавши, що це так.

10         Павел же, коли правитель дав йому знак говорити, відповів: знаючи, що ти багато років справедливо судиш народ цей, я тим вільніше буду захищати мою справу.

11         Ти можеш довідатись, що не більше дванадцяти днів тому, як я прийшов до Ієрусалима на поклоніння.

12         І ні в святилищі, ні в синагогах, ні в місті вони не знаходили мене як такого, що з кимВнебудь сперечається або викликає заколот в народі,

13         і не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене.

14         Але признаюся тобі в тому, що по вченню, яке вони називають єрессю, я дійсно служу Богові отців моїх, віруючи всьому, що написано в законі і пророках,

15         маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і грішних, чого і самі вони сподіваються.

16         Тому і сам подвизаюсь завжди мати непорочну совість перед Богом і людьми.

17         Після багатьох років я прийшов, щоб доставити моєму народові милостиню і приношення.

18         При тому знайшли мене очищеним у храмі, не з народом і не з галасом.

19         Це були деякі асійські іудеї, котрим належало б стати перед тобою і звинувачувати мене, коли щось мають проти мене.

20         Або хай ці самі скажуть, яку знайшли вони в мені неправду, коли я стояв перед синедріоном,

21         хіба тільки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи між ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині судимий вами.

22         Вислухавши це, Фелікс відклав справу їхню і сказав: розгляну вашу справу, коли прийде тисячоначальник Лісій і я докладніше довідаюсь про це вчення.

23         А Павла наказав сотникові стерегти, але не притісняти його і не забороняти нікому з його близьких служити йому або приходити до нього.

24         Через кілька днів Фелікс, прийшовши з Друзіллою, дружиною своєю, іудеянкою, покликав Павла і слухав його про віру в Христа Іісуса.

25         І оскільки він говорив про правду, про стриманість і про майбутній суд, то Фелікс пройнявся страхом і відповів: тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе.

26         До того ж він сподівався, що Павел дасть йому грошей, щоб відпустити його: тому часто кликав його і розмовляв з ним.

27         Коли минуло два роки, місце Фелікса посів Порцій Фест. Бажаючи догодити іудеям, Фелікс залишив Павла в кайданах.

 

 

ГЛАВА 25

 

1           Фест, прибувши в область, через три дні вирушив з Кесарії до Ієрусалима.

2           Тоді первосвященник і знатніші з іудеїв прийшли до нього із скаргою на Павла і переконували його,

3           прохаючи, щоб він зробив милість, викликав його до Ієрусалима; маючи задум убити його по дорозі.

4           Але Фест відповів, що Павел утримується в Кесарії під вартою, і що він сам скоро вирушить туди.

5           «Отже,– сказав він,– ті з вас, які можуть, хай підуть зі мною, і якщо за цим чоловіком щось є, хай звинувачують його».

6           Пробувши в них не більше восьми чи десяти днів, повернувся до Кесарії, і на другий день, сівши на судійське місце, звелів привести Павла.

7           Коли він з’явився, стали довкола іудеї, що прийшли з Ієрусалима, складаючи на Павла багато тяжких провин, яких не могли довести.

8           Він же на своє виправдання сказав: я не зробив ніякого злочину ні проти закону іудейського, ні проти храму, ні проти кесаря.

9           Фест, бажаючи догодити іудеям, у відповідь сказав Павлові: чи хочеш іти в Ієрусалим, щоб я там судив тебе за це?

10         Павел сказав: я стою перед судом кесаревим, де і належить мені судимому бути. Іудеїв я нічим не скривдив, як і ти добре знаєш.

11         Якщо я неправий і щоВнебудь зробив варте смерті, то не зрікаюся померти; а якщо нічого того нема, в чому ці звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого.

12         Тоді Фест, поговоривши з радниками, відповів: ти вимагав кесаревого суду, до кесаря і підеш.

13         Через декілька днів цар Агриппа і Вереніка прибули до Кесарії поздоровити Феста.

14         І як вони пробули там багато днів, то Фест розповів цареві про Павла, кажучи: тут є чоловік, залишений Феліксом, у кайданах,

15         на якого, під час мого перебування в Ієрусалимі, з’явилися із скаргою первосвященники і старійшини іудейські, вимагаючи осудження його.

16         Я відповів їм, що у римлян нема звичаю видавати на смерть будьВякого чоловіка, перш ніж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачів і отримає право захищатися проти звинувачення.

17         Коли ж вони тут зійшлися, то, без всякого зволікання, на другий же день я сів на судійське місце і звелів привести того чоловіка.

18         Обступивши його, обвинувачі не подали жодного із звинувачень, які я припускав;

19         але вони мали з ним деякі суперечки про Богошанування їхнє і про якогось Іісуса померлого, про Котрого Павел стверджував, що Він живий.

20         Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче він іти до Ієрусалима і там стати перед судом за це?

21         Та коли Павел зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелів тримати його під вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря.

22         Агриппа ж сказав Фестові: хотів би і я послухати цього чоловіка. Той відповів: завтра ж почуєш його.

23         Другого дня, коли Агриппа і Вереніка прийшли з великою пишністю і увійшли в судову палату з тисячоначальниками та знатнішими громадянами міста, за наказом Феста був приведений Павел.

24         І сказав Фест: царю Агриппо і всі присутні з нами мужі! ви бачите того, проти якого багато іудеїв приступили до мене в Ієрусалимі і тут і кричали, що йому не належить більше жити.

25         Але я зрозумів, що він не вчинив нічого вартого смерті; і як він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього.

26         Я не маю нічого вірного написати про нього государеві; а тому і привів його перед вас, і зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб після розгляду було мені що написати.

27         Бо мені здається нерозсудливо посилати в’язня і не показати звинувачень на нього.

 

 

ГЛАВА 26

 

1           Агриппа сказав Павлові: дозволяється тобі говорити за себе. Тоді Павел, простерши руку, почав говорити на свій захист:

2           царю Агриппо! я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене іудеї,

3           тим більше, що ти знаєш усі іудейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.

4           Життя моє від юності моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Ієрусалимі, знають всі іудеї;

5           вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим в нашому віросповіданні вченням.

6           І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям,

7           здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цюВто надію, царю Агриппо, звинувачують мене іудеї.

8           Що ж? Невже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?

9           Правда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Іісуса Назорея.

10         Це я і робив у Ієрусалимі: одержавши владу від первосвященників, я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос;

11         і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував хулити Іісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував навіть і в чужих містах.

12         Для цього, йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвященників,

13         серед дня на дорозі я, государю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною.

14         Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна.

15         Я сказав: хто Ти, Господи? Він сказав: Я Іісус, Котрого ти гониш.

16         Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкрию тобі,

17         визволяючи тебе від народу іудейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе

18         розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і зВпід влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене одержали прощення гріхів і достояння зі святими.

19         Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню,

20         а спершу жителям Дамаска і Ієрусалима, потім всій землі Іудейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, роблячи достойні покаяння діла.

21         За це іудеї схопили мене в храмі і хотіли розтерзати.

22         Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,

23         а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим з мертвих, сповістити світло народові іудейському і язичникам.

24         Коли він так захищався, Фест голосно сказав: безумствуєш ти, Павле! велика вченість доводить тебе до божевілля.

25         Ні, високоповажний Фесте,– сказав він,– я не безумствую, але кажу слова істини і здорового смислу.

26         Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, щоб від нього було щось з цього приховано; бо це не в кутку відбувалося.

27         Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш.

28         Агриппа сказав Павлові: ти мало не переконуєш мене стати християнином.

29         Павел сказав: благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів.

30         І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали.

31         І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить.

32         І сказав Агриппа Фестові: можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду. Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря.

 

 

ГЛАВА 27

 

1           Коли вирішено було пливти нам до Італії, то віддали Павла і деяких інших в’язнів сотникові Августового полку на ім’я Юлій.

2           Ми піднялися на адрамітський корабель і відправились, намагаючись пливти поблизу асійських місць. З нами перебував Арістарх, македонянин з Фессалоніки.

3           Другого дня пристали до Сидону. Юлій поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому відвідати друзів і скористатися їхньою щирістю.

4           Вирушивши звідти, ми припливли до Кіпру, бо був супротивний вітер,

5           і, перепливши море проти Кілікії та Памфілії, прибули до Мір Лікійських.

6           Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

7           Повільно плаваючи багато днів і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Криту при Салмоні.

8           Ледве пробравшись мимо нього, прибули до одного місця, що зветься Добрі Пристані, поблизу міста Ласея.

9           А як минуло багато часу, і плавання було вже небезпечне, тому що і піст уже минув, то Павел радив,

10         кажучи їм: мужі! я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу і корабля, але й для нашого життя.

11         Однак сотник більше довіряв керманичеві і начальникові корабля, ніж словам Павла.

12         А як пристань була непридатна до зимівлі, то чимало людей радили податися звідти, щоб, якщо можливо, дійти до Фініка, пристані Критської, що лежить проти південноВзахідного і північноВзахідного вітру, і там перезимувати.

13         Коли ж подув південний вітер, і вони, думаючи, що вже отримали бажане, вирушили і попливли поблизу Криту.

14         Але невдовзі знявся супротивний йому бурхливий вітер, що зветься евроклідон.

15         Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям.

16         І, наскочивши на якийсь острівок, що зветься Клавда, ми ледве могли втримати човен.

17         Піднявши його, почали всіма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.

18         Вранці другого дня, коли розпочався буревій, почали викидати вантаж,

19         а на третій день ми своїми руками викидали з корабля речі.

20         Але як багато днів не було видно ні сонця, ні зірок і тривала велика буря, то остаточно втрачалась будьВяка надія на наше врятування.

21         І як довго не їли, то Павел, ставши посеред них, сказав: о мужі! треба було послухати мене і не відходити від Криту і тим самим уникнули б цих труднощів і шкоди.

22         Тепер же переконую вас підбадьоритись, бо жодна душа з вас не загине, а тільки корабель.

23         Бо Ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, з’явився мені цієї ночі

24         і сказав: не бійся, Павле! тобі належить стати перед кесарем і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою.

25         Тому підбадьортесь, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано.

26         Нам належить бути викинутими на якийВнебудь острів.

27         Чотирнадцятої ночі, коли ми носилися в Адріатичному морі, близько опівночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,

28         і, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потім на невеликій відстані, знову вимірявши, знайшли п’ятнадцять сажнів.

29         Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янисті місця, кинули з корми чотири якорі і чекали дня.

30         Коли корабельники хотіли втекти з корабля і спускали на море човен, роблячи вигляд, ніби хочуть кинути якір з носа,

31         Павел сказав сотникові і воїнам: якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не можете спастися.

32         Тоді воїни відтяли вірьовки у човна, і він упав.

33         Коли почало світати, Павел умовляв усіх приймати їжу, кажучи: сьогодні чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжі, нічого не ївши.

34         Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо ні в кого з вас не пропаде й волосина з голови.

35         Сказавши це і взявши хліб, він подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти.

36         Тоді всі підбадьорилися і також прийняли їжу.

37         Було ж усіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

38         Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море.

39         Коли ж настав день, землі не розпізнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирішили, якщо можна, пристати з кораблем.

40         І, піднявши якорі, попливли по морю, і розв’язавши рулі та піднявши мале вітрило за вітром, держали до берега.

41         Наскочили на косу і корабель сів на мілину. Ніс вгруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.

42         Воїни було погодилися умертвити в’язнів, щоб хтоВнебудь, випливши, не втік.

43         Але сотник, бажаючи спасти Павла, утримав їх від цього наміру, і звелів тим, що вміли плавати, першими кинутися і вийти на землю,

44         іншим же спасатися: кому на дошках, а кому на будьВчому від корабля; і таким чином усі спаслись на землю.

 

 

ГЛАВА 28

 

1           Врятувавшись, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів називається Меліт.

2           Іноплемінники проявили до нас велику людяність, бо вони після недавнього дощу й холоду, розклали вогнище і прийняли всіх нас.

3           Коли ж Павел набрав багато хмизу і клав на вогонь, тоді єхидна, вийшовши від жару, повисла у нього на руці.

4           Іноплемінники, побачивши змію, повислу в нього на руці, говорили один одному: певне цей чоловік – вбивця, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити.

5           Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди.

6           Вони ж чекали, що в нього буде запалення, або він раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи і побачивши, що з ним ніякої біди не сталося, змінили думки і говорили, що він Бог.

7           Біля того місця були маєтки начальника острова, на ім’я Публій; він прийняв нас і три дні люб’язно пригощав.

8           Батько Публія лежав, страждаючи гарячкою і болем у животі; Павел увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього свої руки, зцілив його.

9           Після цієї події і інші на острові, що мали недуги, приходили і зцілялися,

10         і віддавали нам велику шану, а при від’їзді наділили нас усім потрібним.

11         Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався Діоскури і зимував на цьому острові,

12         і припливши до Сіракуз, пробули там три дні.

13         Звідти відпливши, прибули в Ригію; оскільки через день повіяв південний вітер, прибули на другий день до Путеолу,

14         де знайшли братів і були впрошені пробути в них днів сім, а потім пішли до Риму.

15         Тамтешні браття, почувши про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвої площі і Трьох Гостиниць. Побачивши їх, Павел подякував Богові і пожвавішав.

16         Коли ж ми прийшли до Риму, то сотник передав в’язнів воєначальникові, а Павлові дозволено жити окремо з воїном, що стеріг його.

17         Через три дні Павел скликав знатніших з іудеїв, і коли вони зійшлися, говорив до них: мужі браття! не зробивши нічого проти народу або батьківських звичаїв, я в кайданах з Ієрусалима переданий до рук римлян.

18         Вони, судивши мене, хотіли звільнити, тому що нема в мені ніякої вини, вартої смерті;

19         але, так як іудеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мій народ.

20         З цієї причини я і покликав вас, щоб побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїлеву обкладений я цими кайданами.

21         Вони ж сказали йому: ми ні листів не одержували про тебе з Іудеї, ні з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав чогось поганого.

22         А втім хотіли б ми почути від тебе, як ти міркуєш; бо нам відомо, що про це вчення скрізь сперечаються.

23         І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; і він зранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свідчення і переконуючи їх про Іісуса із закону Мойсеєвого і пророків.

24         Одні з них переконувались словами його, а інші не вірили.

25         Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павел сказав такі слова: добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаію:

26         піди до цього народу і скажи: слухом почуєте і не зрозумієте, і очима дивитись будете і не побачите.

27         Бо згрубіло серце людей цих, і вухами ледве чують, і очі свої закрили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, щоб Я зцілив їх (Іс. 6,9–10).

28         Отож хай буде вам відомо, що спасіння Боже послане язичникам: вони і почують.

29         Коли він сказав це, іудеї пішли, довго сперечаючись між собою.

30         І прожив Павел цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього,

31         проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Іісуса Христа з усяким дерзновінням беззаборонно.