ГЛАВА 1
1 Бог, Котрий багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків,
2 в останні ці дні говорив нам через Сина, Котрого поставив спадкоємцем усього, через Котрого і віки створив.
3 Цей, будучи сяйво слави і образ іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч (престолу) величі на висоті.
4 Будучи настільки перевершуючим Ангелів, наскільки славніше над ними успадкував ім’я.
5 Бо кому коли з Ангелів сказав Бог: Ти – Син Мій, Я нині родив Тебе? І ще: Я буду Йому Отцем, і Він буде Мені Сином?
6 Також, коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: і хай поклоняться Йому всі Ангели Божі.
7 Про Ангелів сказано: Ти твориш Ангелами Своїми духів і служителями Своїми пломеніючий вогонь (Пс. 103,4).
8 А про Сина: престол Твій, Боже, у вік віку; жезл царства Твого – жезл правоти.
9 Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радості більше спільників Твоїх. (Пс. 44,7–8).
10 І: на початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса – діло рук Твоїх;
11 вони загинуть, а Ти перебуваєш, і всі постаріють, як риза,
12 і як одежу згорнеш їх, і зміняться; але Ти Той самий, і літа Твої не скінчаться.
13 Кому коли з Ангелів сказав Бог: сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх?
14 Чи не всі вони є службові духи, що посилаються служити тим, які мають успадкувати спасіння?
ГЛАВА 2
1 Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти.
2 Бо коли слово, сповіщене через Ангелів, було тверде, і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,
3 то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього,
4 при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами, і даруванням Духа Святого з Його волі?
5 Бо не Ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо;
6 навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? або син людський, що Ти відвідуєш його?
7 Небагато Ти принизив його перед Ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,
8 усе покорив під ноги його (Пс. 8,5–7). Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Нині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;
9 але бачимо, що за перетерплення смерті увінчаний славою і честю Іісус, Котрий небагато був принижений перед Ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерті за всіх.
10 Бо належало, щоб Той, для Котрого все і від Котрого все, Того, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання.
11 Адже і освячуючий і освячувані, всі – від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх братами, кажучи:
12 сповіщу ім’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе (Пс. 21,23).
13 І ще: Я буду надіятись на Нього. І ще: ось Я і діти, котрих дав Мені Бог (Іс. 8,17–18).
14 А як діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерті, тобто диявола,
15 і визволити тих, котрі страхом смерті все життя трималися в рабстві.
16 Бо не Ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове.
17 Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвященником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.
18 Бо як Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.
ГЛАВА 3
1 Отже, браття святі, учасники в небесному покликанні, розумійте Посланника і Первосвященника сповідання нашого, Іісуса Христа,
2 Котрий вірний Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, у всьому домі Його (Чис. 12,7).
3 Бо Він достойний тим більшої слави перед Мойсеєм, чим більшу честь має в порівнянні з домом той, хто збудував його,
4 бо всякий дім будується кимВнебудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог.
5 І Мойсей вірний у всьому домі Його, як слуга, для засвідчення того, що належало сповістити;
6 а Христос – як Син у домі Його; а дім Його – ми, якщо тільки сміливість і надію, якими хвалимося, твердо збережемо до кінця.
7 Тому, як говорить Дух Святий, нині, коли почуєте голос Його,
8 не робіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань, в день спокуси в пустелі,
9 де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене, і бачили діла Мої сорок років.
10 Тому Я розгнівався на той рід і сказав: постійно вони заблуджуються серцем, не пізнали вони шляхів Моїх:
11 тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть у спокій Мій.
12 Глядіть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого і невірного, аби вам не відступити від Бога живого.
13 Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити «нині», щоб хто з вас не розлютився, звабившись гріхом.
14 Бо ми зробились причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця,
15 доки говориться: «нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікання».
16 Бо деякі з тих, котрі чули, почали нарікати; але не всі, що вийшли з Єгипту, з Мойсеєм.
17 На кого ж обурювався Він сорок років? Чи не на тих, котрі согрішили, чиї кості лягли в пустелі?
18 Проти кого ж клявся, що не ввійдуть до спокою Його, як не проти непокірних?
19 Отож бачимо, що вони не могли ввійти через невір’я.
ГЛАВА 4
1 Тому пильнуйтесь, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось з вас не запізнився.
2 Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користі почуте слово, не з’єднане з вірою тих, що слухали.
3 А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого, – хоча діла Його були звершені ще на початку світу.
4 Бо десь сказано про сьомий день так: і спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх (Бут. 2,2).
5 І ще тут: не ввійдуть до спокою Мого.
6 Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніш сповіщено, не ввійшли до нього за непокірність,
7 то Він призначає ще деякий день, «нині», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як сказано вище: «нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».
8 Бо коли б Іісус Навин дав їм спокій, то не було б сказано після того про інший день.
9 Тому для народу Божого ще лишається суботство.
10 Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх.
11 Отож постараємося увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність.
12 Бо слово Боже живе і діюче, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні.
13 І нема творіння, прихованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт.
14 Отже, маючи Первосвященника Великого, Котрий пройшов небеса, Іісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідування нашого.
15 Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може співстраждати нам в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси у всьому, крім гріха.
16 Тому з дерзновінням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
ГЛАВА 5
1 Бо кожний первосвященник, котрий з людей обирається, для людей поставляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи,
2 який може бути поблажливим до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю,
3 і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи.
4 І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон.
5 Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути первосвященником, але Той, Хто сказав Йому: Ти Син Мій, Я нині родив Тебе (Пс. 2,7);
6 як і в іншому місці говорить: Ти – священник повік за чином Мелхіседека (Пс. 109,4).
7 Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерті; і був почутий за Своє благоговіння;
8 хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху,
9 і, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного,
10 будучи названим від Бога Первосвященником за чином Мелхіседека.
11 Про це слід було б нам говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездібними слухати.
12 Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити першим початкам Слова Божого, і для вас потрібне молоко, а не тверда страва.
13 Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля;
14 а тверда страва властива досконалим, у яких почуття навиком привчені розрізняти добро і зло.
ГЛАВА 6
1 Тому, залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до досконалості; і не будемо знову класти основу поверненню від мертвих діл і вірі в Бога,
2 вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний.
3 І це зробимо, якщо Бог дозволить.
4 Бо неможливо – один раз просвічених, і тих, що прийняли дар небесний і стали причасниками Духа Святого,
5 і вкусили доброго слова Божого, і сил майбутнього віку,
6 і відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знов розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його.
7 Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, одержує благословіння від Бога;
8 а та, на якій ростуть терни й будяки, непридатна і близька до прокляття, кінець якого – спалення.
9 Втім за вас, улюблені, ми надіємось, що ви в кращому стані і дотримуєтесь спасіння, хоча й говоримо так.
10 Бо Бог не є неправедний, щоб забув діло ваше і труд любові, яку ви виявили в ім’я Його, послуживши і служачи святим.
11 Бажаємо ж, щоб кожен з вас, для повної впевненості в надії, виявляв таку саму старанність до кінця,
12 щоб ви не облінились, а наслідували тих, котрі вірою та довготерпінням успадковують обітниці.
13 Бог, даючи обітницю Авраамові, як не міг ніким вищим клястися, клявся Самим Собою,
14 кажучи: істинно благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе.
15 І так Авраам, довготерпівши, одержав обіцяне.
16 Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню.
17 Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив як посередництво клятву,
18 щоб у двох непохитних речах, в яких Бог не міг говорити неправду, тверде утішення мали ми, що прийшли взятися за подану надію,
19 яка для душі є неначе якір безпечний і міцний, і входить аж до середини за завісу,
20 куди предтечею за нас увійшов Іісус, зробившись Первосвященником навік за чином Мелхіседека.
ГЛАВА 7
1 Бо Мелхіседек, цар Салиму, священник Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли він повертався після поразки царів,
2 якому і десятину Авраам відділив з усього,– поВперше, за значенням імені – цар правди, а потім і цар Салиму, тобто цар миру,
3 без батька, без матері, без родоводу, котрий не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священником назавжди.
4 Бачите, який великий той, котрому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.
5 Ті, що одержують священство з синів Левіїних, мають заповідь – брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від чресл Авраамових.
6 Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.
7 Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.
8 І тут десятини беруть люди смертні, а там – той, хто має про себе свідчення, що він живе.
9 І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особі Авраама дав десятину:
10 бо він ще був у чреслах батька, коли Мелхіседек зустрів його.
11 Отже, якби досконалість досягалась через левітське священство,– бо з ним сполучений закон народу,– то яка б ще була потреба поставати іншому священникові за чином Мелхіседека, а не іменуватися за чином Аарона?
12 Адже із переміною священства необхідно бути переміні і закону,
13 бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.
14 Бо відомо, що Господь наш засяяв з коліна Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав відносно священства.
15 І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхіседека постає Священник інший,
16 Котрий такий не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного.
17 Бо засвідчено: Ти священник повік за чином Мелхіседека.
18 Відміна ж попередньої заповіді буває внаслідок її немочі та некорисності,
19 бо закон нічого не довів до досконалості; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємось до Бога.
20 І як це було не без клятви,–
21 бо ті були священниками без клятви, а Цей з клятвою, бо про Нього сказано: клявся Господь і не розкається: Ти священник повік за чином Мелхіседека (Пс. 109,4),–
22 то поручителем кращого завіту став Іісус.
23 До того ж, тих священників було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;
24 а Цей, як перебуваючий вічно, має і священство нескінченне,
25 тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.
26 Такий і повинен бути у нас Первосвященник: святий, непричетний злу, непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес.
27 Котрий не має потреби щоденно, як ті первосвященники, приносити жертви спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.
28 Бо закон поставляє первосвященниками людей, котрі мають немочі, а слово клятвенне, після закону, поставило Сина, навіки досконалого.
ГЛАВА 8
1 Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященника, Котрий сів праворуч престолу величі на небесах
2 і є священнослужитель святилища та скінії правдивої, яку збудував Господь, а не людина.
3 Кожен первосвященник поставляється для принесення дарів і жертв; а тому треба було, щоб і Цей також мав що принести.
4 Якби Він залишався на землі, то не був би і священником; бо тут такі священники, які за законом приносять дари,
5 і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скінії: гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горі (Вих. 25,40).
6 Але Цей Первосвященник отримав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він ходатай завіту, утвердженого на кращих обітницях.
7 Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.
8 Але пророк, докоряючи їм, каже: ось, настають дні, говорить Господь, коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт,
9 не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.
10 Ось завіт, котрий заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.
11 І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: пізнай Господа; тому що всі від малого до великого, будуть знати Мене,
12 бо Я буду милостивий до неправд їхніх, і гріхів їхніх, і беззаконь їхніх не згадаю більше (Ієр. 31,31–34).
13 Кажучи «новий», показав застарілість першого; а занепадаюче і старіюче близьке до знищення.
ГЛАВА 9
1 І перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне:
2 бо побудована була скінія перша, в якій був світильник, і трапеза та жертовні хліби, і яка називається «святе».
3 За другою ж завісою була скінія, названа «Святе святих»,
4 яка мала золоту кадильницю і обкладений з усіх сторін золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,
5 а над ним херувими слави, осіняючі очистилище; про що не слід тепер говорити докладно.
6 При такому влаштуванні, до першої скінії завжди входять священники відправляти Богослужіння;
7 а до другої – раз на рік один тільки первосвященник, не без крові, яку приносить за себе і за гріхи невідання народу.
8 Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть попередня скінія.
9 Вона є образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть зробити в совісті досконалим того, хто приносить.
10 І вони зі стравами і напоями, та різноманітними омиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.
11 Але Христос, Первосвященник майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скінією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,
12 і не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне викуплення.
13 Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,
14 то тим більше Кров Христа, Котрий Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу живому і істинному!
15 І тому Він є ходатай нового завіту, щоб внаслідок смерті Його, яка сталася для викуплення від злочинів, заподіяних в першому завіті, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.
16 Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача,
17 бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.
18 Чому і перший завіт був утверджений не без крові.
19 Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, взяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом, і окропив як саму книгу, так і весь народ,
20 кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог (Вих. 24,8).
21 Також окропив кров’ю і скінію та всі богослужбові сосуди.
22 Та майже все за законом очищається кров’ю, і без проливання крові не буває прощення.
23 Отож образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне – жертвами, кращими від цих.
24 Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, влаштоване за зразком істинного, але в саме небо, щоб предстати нині за нас перед лице Боже,
25 і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященник входить у святилище щороку з чужою кров’ю;
26 інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.
27 І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,
28 так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.
ГЛАВА 10
1 Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2 Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомості гріхів.
3 Але жертвами щороку нагадується про гріхи,
4 бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
5 Тому Христос, входячи у світ, говорить: жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.
6 Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі.
7 Тоді Я сказав: ось, іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже (Пс. 39,7–9).
8 Сказавши перше, що ні жертви, ні принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх,– які приносяться за законом,– Ти не захотів і не благоволив,
9 потім додав: ось, іду виконати волю Твою, Боже. Скасовує перше, щоб встановити друге.
10 За цієюВто волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Іісуса Христа.
11 І всякий священник щодня стоїть у служінні, та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів.
12 Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13 чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені у підніжжя ніг Його (Пс. 2,8).
14 Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються.
15 Про це свідчить нам і Дух Святий, бо сказано:
16 ось завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх,
17 і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше (Ієр. 31,34).
18 А де прощення гріхів, там не потрібне принесення за них.
19 Отож, браття, маючи дерзання входити до святилища посередництвом Крові Іісуса Христа, дорогою новою і живою,
20 яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою,
21 і маючи великого Священника над домом Божим,
22 приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серця від порочної совісті, та обмивши тіло водою чистою,
23 будемо триматись сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв;
24 будемо уважними один до одного, заохочуючи до любові й добрих діл,
25 не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але будемо умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня.
26 Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не остається більше жертви за гріхи,
27 але якесь страшне очікування суду й лютості вогню, готового пожерти противників.
28 Якщо той, хто зрікся закону Мойсейового, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29 то наскільки більш тяжкої кари, думаєте, підпаде той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?
30 Ми знаємо Того, Хто сказав: у Мене відомщення, Я воздам, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народ Свій (Втор. 32,35–36).
31 Страшно впасти в руки Бога живого!
32 Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань,
33 то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж стані;
34 бо ви й моїм кайданам співстраждали і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще.
35 Отож не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.
36 Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне.
37 Бо ще небагато, зовсім небагато, і Грядущий прийде і не забариться.
38 Праведний вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя (Авв. 2,3–4).
39 Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.
ГЛАВА 11
1 Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому.
2 Через неї були засвідчені древні.
3 Вірою пізнаємо, що віки створені словом Божим, так що з невидимого сталось видиме.
4 Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею отримав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і по смерті ще говорить.
5 Вірою Єнох переселений був так, що не бачив смерті; і не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до переселення свого він одержав свідчення, що угодив Богу.
6 А без віри угодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає нагороду.
7 Вірою Ной, отримавши одкровення про те, що було ще невидиме, благоговіючи приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив він весь світ і зробився спадкоємцем праведності через віру.
8 Вірою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, і пішов, не знаючи, куди йде.
9 Вірою жив він на землі обітованній, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці;
10 бо він чекав міста, що має основу, художник і будівничий якого є Бог.
11 Вірою і сама Сарра (будучи неплідна) одержала силу прийняти сім’я і, незважаючи на вік, народила, бо знала, що вірний Той, Хто обіцяв.
12 І тому від одного, і до того ж омертвілого, народилось так багато, як багато зірок на небі, і як незліченний пісок на морському березі.
13 Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здаля бачили їх, і раділи, та говорили про себе, що вони странники і пришельці на землі;
14 бо ті, котрі говорять так, показують, що вони шукають вітчизни.
15 І коли б вони в думках мали ту вітчизну, з якої вийшли, то мали б час повернутися;
16 але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому і Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом; бо Він приготував їм місто.
17 Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака, і, маючи обітницю, приніс єдинородного,
18 про якого було сказано: в Ісаакові назветься тобі сім’я (Бут. 21,12).
19 Бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, чому і одержав його як передвістя.
20 Вірою в майбутнє Ісаак благословив Якова та Ісава.
21 Вірою Яків, помираючи, благословив кожного сина Йосифового і поклонився на верх жезла свого.
22 Вірою Йосиф, при кончині, нагадував про вихід синів Ізраїлевих і заповідав про свої кості.
23 Вірою по народженні Мойсея батьки ховали його три місяці, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, і не злякалися царського повеління.
24 Вірою Мойсей, досягнувши віку, відмовився називатися сином дочки фараонової,
25 і захотів краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду,
26 і ганьбу Христову вважав більшим для себе багатством, ніж єгипетські скарби; бо він дивився на нагороду.
27 Вірою залишив він Єгипет, не побоявшись царського гніву, бо він, мовби бачачи Невидимого, був твердий.
28 Вірою він звершив Пасху та пролиття крові, щоб той, хто знищує первістків, не торкнувся їх. 29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суші, на що спокусившись, єгиптяни потопились.
30 Вірою впали стіни Ієрихонські, після семиденного обходження.
31 Вірою Раав блудниця, з миром прийнявши підглядачів (та провівши їх іншою дорогою), не загинула з невірними.
32 І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків,
33 які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, закривали пащі левів,
34 гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювались від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців;
35 жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще воскресіння;
36 інші зазнали наруги та побоїв, а також кайданів і темниці,
37 були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, скиталися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення;
38 ті, котрих весь світ не був достойний, скиталися по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі.
39 І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного,
40 тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалості.
ГЛАВА 12
1 Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням будемо проходити поприще, яке лежить перед нами,
2 дивлячись на начальника і виконавця віри Іісуса, Котрий замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
3 Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
4 Ви ще не до крові воїнствували, подвизаючись проти гріха,
5 і забули утішання, яке пропонується вам, як синам: сину мій! не нехтуй покаранням Господнім, і не сумуй, коли Він викриває тебе,
6 бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає (Притч. 3,11–12).
7 Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, котрого б не наказував батько?
8 Коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9 Притому, коли ми, будучи покарані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
10 Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
11 Всяка кара в теперішній час здається не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведності.
12 Отож зміцніть опущені руки та ослаблені коліна
13 і ходіть прямо ногами вашими, щоб кульгаве не звернулось, а краще виправилось.
14 Старайтесь мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.
15 Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, з’явившись, не завдав шкоди, і щоб ним багато хто не осквернився;
16 щоб не було між вами якого блудника, або нечестивця, який би, як Ісав, за одну страву відмовився від свого первородства.
17 Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословіння, був відкинутий; не міг перемінити думок батька, хоча і просив про те із сльозами.
18 Ви приступили не до гори, відчутної на дотик і палаючої вогнем, не до темряви і мороку та бурі,
19 не до трубного звуку й голосу слів, що його просили ті, які чули, щоб більше не мовилось слово до них,
20 бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою (Вих. 19,13);
21 і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: я в страсі і трепеті.
22 Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога живого, до Ієрусалима небесного і до безлічі Ангелів,
23 до торжествуючого собору й церкви первістків, написаних на небесах, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників, які досягли досконалості;
24 і до Ходатая нового завіту Іісуса, та до Крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
25 Дивіться, не відверніться і ви від промовляючого. Коли ті, не послухавши того, хто говорив на землі, не уникли кари, то тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
26 Котрого голос тоді похитнув землю, і Котрий нині дав таке обіцяння: ще раз похитну не тільки землю, але і небо (Агг. 2,7).
27 Слова «ще раз» означають зміну того, що тряслося, як створеного, щоб зоставалося непохитне.
28 Отож ми, приймаючи царство непохитне, будемо берегти благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,
29 тому що Бог наш є вогонь поїдаючий (Втор. 4,24).
ГЛАВА 13
1 Братолюбність хай перебуває між вами.
2 Гостинності не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли Ангелів.
3 Пам’ятайте в’язнів, ніби і ви з ними були в кайданах, і страждаючих, бо й самі знаходитесь у тілі.
4 Шлюб у всіх хай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог.
5 Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: не залишу тебе і не покину тебе (Нав. 1,5),
6 тож ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і не злякаюсь: що зробить мені людина? (Пс. 117,6).
7 Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їх.
8 Іісус Христос учора і сьогодні і навіки Той же.
9 Вченнями різними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не стравами, від яких не одержали користі ті, що займалися ними.
10 Ми маємо жертовник, від якого не мають права споживати ті, що служать скінії.
11 Так як тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященник у святилище, спалюються за станом,–
12 то і Іісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза воротами.
13 Отож вийдемо до Нього за стан, несучи Його наругу;
14 бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього.
15 Отож будемо через Нього безустанно приносити Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його.
16 Не забувайте також добродійності і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу.
17 Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас некорисно.
18 Моліться за нас, бо ми впевнені, що маємо добру совість, тому що в усьому бажаємо поводитися чесно.
19 Особливо ж прошу робити це, щоб я скоріше був повернений вам.
20 Бог же миру, Котрий підняв з мертвих Пастиря овець великого Кров’ю завіту вічного, Господа нашого Іісуса Христа,
21 хай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Іісуса Христа. Йому слава на віки вічні! Амінь.
22 Прошу вас, браття, прийміть це слово повчання; я ж небагато і написав вам.
23 Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом з ним, якщо він скоро прийде, побачу вас.
24 Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих. Вітають вас італійські.
25 Благодать з усіма вами. Амінь.