ГЛАВА 1
1 Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Корінфі, з усіма святими по всій Ахаії:
2 благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.
3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Іісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,
4 втішаючий у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати перебуваючих у всякій скорботі тією утіхою, якою Бог утішає нас самих!
5 Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.
6 Чи терпимо скорботи, ми терпимо для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.
7 І надія наша про вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємось для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утісі.
8 Бо не хочемо, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і надсилу, так що не надіялись залишитись живими,
9 але самі в собі мали вирок до смерті для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, воскрешаючого мертвих,
10 Котрий і врятував нас від такої близької смерті, і визволяє, і на Котрого надіємось, що і ще визволить,
11 при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
12 Бо похвала наша – це свідчення совісті нашої, що ми в простоті і богоугодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.
13 І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте, і що, як надіюсь, до кінця зрозумієте.
14 Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, так само й ви нашою, в день Господа нашого Іісуса Христа.
15 І з цієї впевненості я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,
16 і через вас пройти в Македонію, з Македонії знов прийти до вас, а ви провели б мене до Іудеї.
17 Маючи такий намір, хіба легковажно я зробив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене то «так, так», то «ні, ні»?
18 Вірний Бог, що наше слово до вас не було, то «так», то «ні».
19 Бо Син Божий, Іісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «ні»; але в Ньому було «так»,–
20 бо всі обітниці Божі в Ньому «так» і в Ньому «амінь», – у славу Божу, через нас.
21 А утверджуючий нас з вами у Христі і Котрий помазав нас є Бог,
22 Він і поклав печать на нас і дав запоруку Духа в серця наші.
23 Бога закликаю в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Корінфа,
24 не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.
ГЛАВА 2
1 Отож я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку.
2 Бо коли я засмучую вас, то хто втішить мене, як не той, хто засмучений мною?
3 Те саме я і писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за яких мені належало радіти, бо у всіх вас впевнений, що моя радість є радість і для всіх вас.
4 Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали любов, яку я без міри маю до вас.
5 Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а частково,– щоб не сказати багато,– і всіх вас.
6 Для такого досить цього покарання від багатьох,
7 то ж вам краще вже простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль.
8 І тому прошу вас виявіть до нього любов.
9 Бо я для того і писав, щоб дізнатися на досвіді, чи в усьому ви слухняні.
10 А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового,
11 щоб не заподіяв шкоди нам сатана, бо нам відомі його наміри.
12 Прийшовши до Троади благовістити про Христа, хоч Господь і відчинив мені двері,
13 я не мав спокою духу моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але, попрощавшись з ними, я пішов до Македонії.
14 Але дяка Богові, Котрий завжди дає нам торжествувати у Христі, і благоухання пізнання про Себе розповсюджує нами у всякому місці.
15 Бо ми Христове благоухання Богові в тих, що спасаються і в тих, що гинуть.
16 Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворний на життя. І хто здатний до цього?
17 Бо ми не пошкоджуємо слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі.
ГЛАВА 3
1 Невже нам знову знайомитися з вами? Невже потрібні для нас, як для деяких, схвальні послання до вас або від вас?
2 Ви – наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди;
3 ви показуєте собою, що ви – послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, а Духом Бога живого, не на кам’яних скрижалях, а на плотяних скрижалях серця.
4 Таку впевненість ми маємо в Бозі через Христа.
5 Не тому, щоб ми самі здатні були помислити щось від себе, ніби від себе, але здібність наша від Бога.
6 Він дав нам здібність бути служителями Нового Завіту, не букви, а духу, тому що буква вбиває, а дух животворить.
7 Якщо ж служіння смертоносним буквам, написане на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлеві не могли дивитись на обличчя Мойсеєве з причини минущої слави обличчя його,–
8 то чи не значно славнішим має бути служіння духа?
9 Бо коли служіння осудження – славне, то тим більше багате славою служіння оправдання.
10 Те прославлене навіть не є славним з цього боку, з причини переважаючої слави наступного.
11 Бо, якщо минаюче славне, тим славніше перебуваюче.
12 Маючи таку надію, ми діємо з великим дерзновінням,
13 а не так, як Мойсей, котрий клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлеві не дивилися на кінець минаючого.
14 Та розум їхній засліпився: бо те ж саме покривало донині лишається незнятим при читанні Старого Завіту, бо воно знімається Христом.
15 Донині, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на серці їхньому,
16 але коли навертаються до Господа, тоді це покривало знімається.
17 Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода.
18 А ми всі відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, преображаємось у той же образ від слави до слави, як від Господнього Духа.
ГЛАВА 4
1 Тому, маючи з милості Божої таке служіння, ми не сумуємо,
2 але, відкинувши приховані соромні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом.
3 Якщо ж і закрите благовіствування наше, то закрите для тих, що гинуть.
4 Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Котрий є образ Бога невидимого.
5 Бо ми не себе проповідуємо, а Христа Іісуса, Господа, а ми – раби ваші для Іісуса,
6 тому що Бог, Котрий звелів, щоб з темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Іісуса Христа.
7 Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили приписувалась Богові, а не нам.
8 Нас звідусіль тиснуть, але ми не стиснені; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії;
9 нас гонять, але ми не покинуті; пригноблені, але не гинемо.
10 Завжди носимо в тілі мертвість Господа Іісуса, щоб і життя Іісусове відкрилося в тілі нашому.
11 Бо ми живі безустанно віддаємося на смерть заради Іісуса, щоб і життя Іісусове відкрилося у смертній плоті нашій,
12 то ж смерть діє в нас, а життя у вас.
13 Але, маючи той же дух віри, як написано: я вірував і тому говорив, і ми віруємо, тому й говоримо,
14 знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Іісуса, воскресить через Іісуса і нас і поставить перед Собою з вами.
15 Бо все для вас, щоб щедрість благодаті в багатьох викликала ще більшу вдячність на славу Божу.
16 Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній з дня на день оновлюється.
17 Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмежну вічну славу,
18 коли ми дивимось не на видиме, а на невидиме: бо видиме тимчасове, а невидиме вічне.
ГЛАВА 5
1 Бо знаємо, що коли земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний.
2 Від того ми і зітхаємо, бажаючи вдягнутися в небесне наше житло;
3 аби тільки нам і вдягненим не опинитися нагими.
4 Бо ми, знаходячись у цій хатині, зітхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям.
5 На це саме і створив нас Бог і дав нам запоруку Духа.
6 Отож ми завжди маємо добрий настрій: і, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми відсторонені від Господа,–
7 бо ми ходимо вірою, а не баченням,–
8 то ми в доброму настрої і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися у Господа.
9 І тому ревно стараємось, чи входячи, чи виходячи, бути Йому угодними;
10 бо всім нам належить стати перед судилище Христове, щоб кожному одержати відповідно до того, що він робив, живучи в тілі, добре чи погане.
11 Отже, знаючи страх Господній, ми наставляємо людей, а Богові ми відкриті; надіюсь, що відкриті і вашим совістям.
12 Не знову представляємо себе вам, але даємо вам привід хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрі хваляться обличчям, а не серцем.
13 Якщо ми втрачаємо самовладання, то для Бога; коли ж скромні, то для вас.
14 Бо любов Христова обіймає нас, міркуючих так: якщо один помер за всіх, то всі померли.
15 А Христос помер за всіх, щоб живущі вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого.
16 Тому віднині ми нікого не знаємо по плоті; а якщо ж і знали Христа по плоті, то тепер уже не знаємо.
17 Отже, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, тепер усе нове.
18 Усе ж від Бога, Котрий Іісусом Христом примирив нас з Собою і дав нам служіння примирення,
19 бо в Христі Бог примирив з Собою світ, не ставлячи в провину людям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення.
20 Отож ми – посланники від імені Христового і мовби Сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом.
21 Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив для нас жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом.
ГЛАВА 6
1 Ми ж, як співробітники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно.
2 Бо сказано: у сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобі. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння.
3 Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, щоб не було обмовлене служіння,
4 але у всьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тісних обставинах,
5 під ударами, в темницях, у вигнаннях, в трудах, у бдіннях, в постах,
6 у чистоті, в розсудливості, у великодушності, в благості, в Дусі Святому, в нелицемірній любові,
7 в слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і в лівій руці,
8 в честі і безчесті, при доганах і похвалах: нас називають обманщиками, але ми вірні;
9 ми невідомі, але нас впізнають; нас вважають померлими, але ось ми живі; нас карають, але ми не вмираємо;
10 нас засмучують, а ми завжди радіємо; ми бідні, але багатьох збагачуємо; ми нічого не маємо, але всім володіємо.
11 Уста наші відкриті до вас, корінфяни, серце наше розширене.
12 Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно.
13 На рівну відплату,– кажу, як дітям,– будьте розширені і ви.
14 Не схиляйтесь під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного в світла з темрявою?
15 Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?
16 Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви храм Бога живого, як сказав Бог: оселюся в них і буду ходити в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом.
17 І тому вийдіть з середовища їхнього і відділіться, говорить Господь, і не доторкайтесь до нечистого; і Я прийму вас.
18 І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками, говорить Господь Вседержитель.
ГЛАВА 7
1 Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистимо себе від усякої скверни плоті і духу, здійснюючи святиню в страсі Божому.
2 Вмістіть нас. Ми нікого не скривдили, нікому не пошкодили, ні від кого не шукали користі.
3 Не на осуд кажу; бо я перед цим сказав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти і жити.
4 Я багато надіюсь на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.
5 Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, бо ми пригнічені були звідусіль: назовні – напади, всередині – страхи.
6 Але Бог, Котрий втішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,
7 і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу щирість до мене, то ж я ще більше зрадів.
8 Отже, якщо я засмутив вас посланням, не жалію, хоч і пожалів був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.
9 Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.
10 Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння, а печаль мирська викликає смерть.
11 Бо те саме, що ви засмутились заради Бога, глядіть, яку викликало у вас щирість, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.
12 Отже, якщо я писав до вас, то не ради кривдника і не заради скривдженого, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.
13 Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.
14 Отож я не лишився в соромі, якщо чимВнебудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.
15 І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послушність усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.
16 Отож радію, що в усьому можу покластись на вас.
ГЛАВА 8
1 Сповіщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану церквам Македонським,
2 бо вони серед великого випробування скорботами дуже багаті на радість; і глибока вбогість їхня дуже багата на щедрість їхню.
3 Бо вони доброзичливі по силах і над сили – я свідок;
4 вони дуже переконливо просили нас прийняти дар і участь їхню у служінні святим;
5 і не тільки те, чого ми сподівалися, але вони віддали самих себе, поВперше, Господу, потім і нам з волі Божої;
6 тому ми просили Тита, щоб він, як почав, так і закінчив у вас і це добре діло.
7 А як ви багаті всім: вірою і словом, і пізнанням, і всіляким старанням, і любов’ю вашою до нас,– так багатійте і цією чеснотою.
8 Кажу це не як повеління, але старанністю інших випробовую щирість і вашої любові.
9 Адже ви знаєте благодать Господа нашого Іісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим ради вас, щоб ви збагатились Його убогістю.
10 Я даю на це пораду: бо це корисно вам, котрі не тільки почали робити це, але й бажали того ще з минулого року.
11 Зробіть же тепер саме діло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по достатку.
12 Бо коли є старанність, то вона приймається дивлячись на те, хто що має, а не на те, чого не має.
13 Не треба, щоб іншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рівномірність.
14 Нині ваш надлишок на доповнення їхнього недостатку; а потім їхній надлишок на доповнення вашого недостатку, щоб була рівномірність,
15 як написано: хто зібрав багато, не мав зайвого; і хто мало, не мав недостатку.
16 Дяка Богові, Котрий поклав на серце Титове таку старанність до вас.
17 Бо, хоча я й просив його, а втім він, будучи дуже старанним, пішов до вас добровільно.
18 З ним послали ми також брата, якого по всіх церквах хвалять за благовістя,
19 і до того вибраного церквами супроводжувати нас для цього добродіяння, якому ми служимо на славу Самого Господа і відповідно до вашого старання,
20 оберігаючись, щоб нам не зазнати від кого нарікання при такій великій кількості пожертв, доручених нашому служінню;
21 бо ми дбаємо про добре не тільки перед Господом, але й перед людьми.
22 Ми послали з ними і брата нашого, старанність котрого не раз випробували багато в чому, і він тепер ще старанніший у великій впевненості у вас.
23 Що ж стосується Тита, – це мій товариш і співробітник у вас, а щодо братів наших, – це посланці церков, слава Христова.
24 Отож перед лицем церков дайте їм доказ любові вашої і того, що ми справедливо хвалимося вами.
ГЛАВА 9
1 Для мене втім зайва річ писати вам про допомогу святим,
2 бо я знаю щирість вашу і хвалюся вами перед македонцями, що Ахаія приготована ще з минулого року, і ревність ваша заохотила багатьох.
3 А братів послав я для того, щоб похвала моя про вас не виявилася марною в цьому випадку, але щоб ви, як я говорив, були приготовані,
4 і щоб, коли прийдуть зі мною македоняни і знайдуть вас неготовими, не лишилися ми в соромі,– не кажу «ви»,– похвалившись з такою впевненістю.
5 Тому вважав я за потрібне впросити братів, щоб вони пішли наперед до вас і заздалегідь потурбувались, щоб сповіщене вже благословіння ваше було готове як благословіння, а не як побор.
6 При цьому скажу: хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне.
7 Кожен вділяй з ласки серця, не з гіркотою серця і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог.
8 Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і у всьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло.
9 Як написано: розтратив, роздав убогим; правда його перебуває повік.
10 Той же, Хто дає насіння сіячеві і хліб в їжу, подасть щедрість посіяному вами і примножить плоди правди вашої,
11 так щоб ви були багаті всім на всяку щедрість, яка через нас викликає подяку Богові.
12 Бо діло служіння цього не тільки доповнює вбогість святих, але й викликає в багатьох великі подяки Богові;
13 бо, спостерігаючи досвід цього служіння, вони прославляють Бога за покірність сповідуваному вами Євангелію Христовому і за щире спілкування з ними та з усіма,
14 молячись за вас з прихильності до вас, за дуже щедру у вас благодать Божу.
15 Дяка Богові за невимовний дар Його!
ГЛАВА 10
1 Я ж, Павел, котрий особисто між вами скромний, а заочно проти вас сміливий, переконую вас лагідністю й поблажливістю Христовою.
2 Прошу, щоб мені, коли прийду, не вдаватися до тієї рішучої сміливості, яку думаю вжити проти деяких, що думають про нас, ніби ми діємо за плоттю.
3 Бо ми, будучи в плоті, не по плоті воюємо.
4 Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми
5 і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога, і беремо в полон усякий помисел на послух Христу,
6 і готові покарати всілякий непослух, коли ваш послух виповниться.
7 Чи на особу ви дивитесь? Хто впевнений в собі, що він Христовий, той сам по собі суди, що, як він Христовий, так і ми Христові.
8 Бо коли б я і більше став хвалитися нашою владою, що Господь дав нам на будування, а не на руйнування ваше, то не був би у соромі.
9 Втім, хай не здається, що я залякую вас тільки посланнями.
10 Так як дехто говорить: у посланнях він суворий і сильний, а в особистій присутності слабкий, і мова його незначна,–
11 такий хай знає, що які ми на словах у посланнях заочно, такі самі і на ділі особисто.
12 Бо ми не сміємо рівняти або прирівнювати себе до тих, котрі самі себе виставляють: вони міряють себе самими собою та порівнюють себе з собою нерозумно.
13 А ми не будемо хвалитись безмірно, а в міру уділу, що призначив нам Бог, в таку міру, щоб досягти і до вас.
14 Бо ми не напружуємо себе як ті, що не досягли до вас, тому що ми досягли і до вас благовістям Христовим.
15 Ми не без міри хвалимось, не чужими трудами, але надіємось, що разом із зростанням віри вашої, ми збільшимо у вас уділ наш,
16 так щоб і дальше вас проповідувати Євангеліє, а не хвалитися готовим у чужому наділі.
17 Хто ж хвалиться, хай хвалиться в Господі (Ієр. 9,24).
18 Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь.
ГЛАВА 11
1 О, коли б ви були хоч трохи поблажливі до моєї нерозумності! Але ви і поблажливі до мене.
2 Бо я турбуюся про вас ревністю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою.
3 Але боюсь, щоб, як змій хитрістю своєю обманув Єву, так і ваші уми щоб не пошкодились, ухилившись від простоти у Христі.
4 Бо якби хто, прийшовши, почав проповідувати іншого Іісуса, Котрого ми не проповідували, чи коли б ви одержали іншого Духа, Котрого не одержали, чи інше благовістя, якого не приймали,– то ви були б дуже поблажливі до цього.
5 Але я думаю, що в мене нема ні в чому недостатку супроти вищих Апостолів:
6 хоч я і неук у слові, але не в пізнанні. Втім ми у всьому цілком відомі вам.
7 Чи згрішив я тим, що принижував себе, щоб піднести вас; бо безкорисливо проповідував вам Євангеліє Боже?
8 Від інших церков я одержував плату для служіння вам; і, перебуваючи у вас, хоч і терпів нестаток, нікому не докучав,
9 бо нестаток мій доповняли браття, що прийшли з Македонії; і у всьому я старався і постараюсь не бути для вас тягарем.
10 По істині Христовій, що в мені, скажу, що ця похвала не відбереться від мене в країнах Ахаії.
11 Чому ж я так роблю? Чи тому, що не люблю вас? Богові відомо! Але як роблю, так і робитиму,
12 щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, в тому виявились такими ж, як і ми.
13 Бо такі лжеапостоли, лукаві робітники, які роблять вигляд Апостолів Христових.
14 І не дивно: адже сам сатана приймає вигляд Ангела світла,
15 а тому не велике діло, коли й слуги його приймають вигляд служителів правди; але кінець їх буде по ділах їхніх.
16 Ще скажу: хай не вважає хтоВнебудь мене нерозумним, а якщо не так, то прийміть мене, хоч як нерозумного, щоб і мені скількиВнебудь похвалитися.
17 А що скажу, те скажу не в Господі, але ніби в безумстві при такій відвазі на похвалу.
18 Як багато хто хвалиться за плоттю, то і я буду хвалитися.
19 Бо ви, люди розумні, охоче терпите нерозумних:
20 ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, коли хто б’є вас в обличчя.
21 На сором скажу, що на це у нас не вистачало сил. А коли хто сміє хвалитися чимВнебудь, то (кажу з нерозумності) смію і я.
22 Вони євреї? і я. Ізраїльтяни? і я. Сім’я Авраамове? і я.
23 Христові служителі? (в безумності говорю) – я більше. Я значно більше був у трудах, безмірно в ранах, більше у темницях і багаторазово при смерті.
24 Від іудеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного;
25 три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я в глибині морській;
26 багато разів був у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами,
27 в труді і у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі.
28 Крім сторонніх пригод, у мене щодня наплив людей, турбота про всі церкви.
29 Хто знемагає, з ким би і я не знемагав? Хто спокушається, за кого б я не палав?
30 Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю.
31 Бог і Отець Господа нашого Іісуса Христа, благословенний вовіки, знає, що я кажу правду.
32 У Дамаску обласний правитель царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене, і мене в кошику спустили з вікна по стіні, і я уник його рук.
ГЛАВА 12
1 Не корисно хвалитися мені, бо я прийду до видінь і одкровень Господніх.
2 Знаю чоловіка у Христі, який чотирнадцять років тому (чи в тілі – не знаю, чи без тіла – не знаю: Бог ві дає) узятий був до третього неба.
3 І знаю про такого чоловіка (тільки не знаю – в тілі, чи без тіла: Бог відає),
4 що він був взятий в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати.
5 Таким чоловіком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми.
6 А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу істину; але я утримуюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж скільки в мені бачить або чує від мене.
7 А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався.
8 Тричі благав я Господа про те, щоб удалив його від мене.
9 Але Господь сказав мені: досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя вершиться в немочі. І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова.
10 Тому я себе почуваю добре в немочах, в кривдах, у нестатках, в гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний.
11 Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього примусили. Вам би слід було хвалити мене, бо в мене ні в чому нема недостатку супроти вищих Апостолів, хоч я і ніщо.
12 Ознаки Апостола виявилися перед вами всяким терпінням, знаменнями, чудесами і силами.
13 Бо чого не вистачає у вас перед іншими церквами, хіба тільки того, що сам я не був вам тягарем? Простіть мені таку провину.
14 Ось третій раз я готовий йти до вас, і не буду обтяжувати вас, бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей.
15 Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе за душі ваші, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше любимий вами.
16 Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, будучи хитрим, лукавством брав з вас.
17 Але чи користувався я чим від вас через когоВнебудь з тих, кого посилав до вас?
18 Я упросив Тита і послав з ним одного з братів: чи скористувався Тит чим від вас? Чи не в одному дусі ми діяли? Чи не одною дорогою ходили?
19 Чи не думаєте ще, що ми тільки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христі, і все це, улюблені, для вашого повчання.
20 Бо я боюсь, щоб мені, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб і вам не знайти мене таким, яким не бажаєте: щоб не знайти у вас розбрату, заздрості, гніву, сварок, наклепів, ябед, гордості, безладдя,
21 щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мій, і щоби не оплакувати мені багатьох, що согрішили раніше і не покаялись у нечистоті, блуді та непотрібстві, яке чинили.
ГЛАВА 13
1 Третій раз уже іду до вас. При устах двох або трьох свідків буде тверде всяке слово.
2 Я попереджав і попереджаю, мовби перебуваючи у вас вдруге, і тепер, будучи відсутнім, пишу тим, які раніше согрішили, та всім іншим, що коли знов прийду, не пощаджу.
3 Ви шукаєте доказу того, чи говорить в мені Христос: Він не безсильний для вас, але сильний у вас.
4 Бо, хоч Він і розп’ятий у немочі, але живий силою Божою; і ми також, хоч немічні в Ньому, але будемо живі з Ним силою Божою у вас.
5 Випробовуйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Іісус Христос у вас? Хіба тільки ви не те, чим повинні бути.
6 Про нас же, надіюсь, дізнаєтесь, що ми те, чим бути повинні.
7 Молимо Бога, щоб ви не чинили ніякого зла, не для того, щоб нам показатися, чим повинні бути; але щоб ви робили добро, хоч би ми здавалися і не тими, ким повинні бути.
8 Бо ми не сильні проти істини, а сильні за істину.
9 Ми радіємо, коли ми немічні, а ви сильні, за це ми і молимось, за вашу досконалість.
10 Для того я й пишу це у відсутності, щоб у присутності не вжити суворості за владою, даною мені Господом до творення, а не до розорення.
11 А втім, браття, радуйтесь, удосконалюйтесь, утішайтесь, будьте однодумні, мирні,– і Бог любові й миру буде з вами.
12 Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі святі!
13 Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога Отця і єднання Святого Духа з усіма вами. Амінь.