ГЛАВА 12
1 За шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.
2 Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.
3 Марія ж, взявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Іісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами від мира.
4 Тоді один з учнів Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:
5 а чому було б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?
6 Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодій. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.
7 Іісус же сказав: залиште її; вона зберегла це до дня погребіння Мого.
8 Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.
9 Багато з іудеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Іісуса, але щоб бачити і Лазаря, котрого Він воскресив з мертвих.
10 Первосвященники ж змовились убити і Лазаря,
11 бо заради нього багато з іудеїв приходили і вірували в Іісуса.
12 Другого дня багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Іісус іде в Ієрусалим,
13 взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і вигукували: осанна! благословен Грядущий в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!
14 Іісус же, знайшовши молодого осла, сів на нього, як написано:
15 не бійся, дочко Сіонова! ось, Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі (Зах. 9,9).
16 Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Іісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.
17 Народ, що був з Ним раніше, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.
18 Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.
19 Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не встигаєте? весь світ іде за Ним.
20 Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були елліни;
21 вони підійшли до Филипа, котрий був з Віфсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: господарю! хочемо бачити Іісуса.
22 Филип іде і говорить про те Андрієві; і потім Андрій і Филип розповідають про те Іісусові.
23 Іісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.
24 Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду.
25 Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.
26 Хто Мені служить, хай Мені послідує; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.
27 Нині душа Моя стривожилась; і що Мені сказати? Отче! визволи Мене від цієї години! Але на цю годину Я і прийшов.
28 Отче! прослав ім’я Твоє. Тоді зійшов голос з неба: і прославив і ще прославлю.
29 Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім; а інші казали: Ангел говорив Йому.
30 Іісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.
31 Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.
32 І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.
33 Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.
34 Народ відповідав Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що Синові Людському належить піднестися? Хто є Цей Син Людський?
35 Тоді Іісус сказав їм: ще на короткий час світло є з вами; ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула: а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.
36 Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути синами світла. Це промовивши, Іісус відійшов від них і зник.
37 Стільки чудес сотворив Він перед ними і вони не вірували в Нього,
38 щоб збулося слово пророка Ісаії, який сказав: Господи! Хто повірив почутому від нас? і кому відкрилася сила Господня? (Іс. 53,1).
39 Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісаія:
40 засліпив цей народ очі свої, окам’янив серце своє, щоб не бачити очима і не розуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх (Іс. 6,10).
41 Це сказав Ісаія, коли бачив славу Його і говорив про Нього.
42 Проте і з начальників багато увірували в Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги,
43 бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.
44 Іісус же проголосив: віруючий в Мене не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.
45 І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.
46 Я світло прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.
47 І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.
48 Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я казав, воно судитиме його в останній день.
49 Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що Мені казати і що говорити.
50 І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, говорю, як сказав Мені Отець.